Трудова мобільність населення України і регіональні ринки праці

                                                                              В. Приймак

У сфері праці (трудової діяльності) людей важливу роль відіграє рух (динаміка) трудових ресурсів та їх трудова мобільність.

Рух (динаміка) трудових ресурсів є явищем, притаманним сфері праці в будь-яких суспільних умовах: як і в умовах соціалістичної адміністративно-командної, так і в умовах ринкової економіки. Рух трудових ресурсів - це зміна чисельності працівників, зайнятих на підприємствах, в організаціях та інших первинних ланках народного господарства, зумовлена впливом факторів їх внутрішнього і зовнішнього середовища.

Виділяють такі основні види руху (динаміки) трудових ресурсів: плинність кадрів, природний (демографічний) рух та рух, зумовлений обставинами, в першу чергу - виробничими причинами, породження яких зумовлює внутрішнє середовище організації.

Трудова мобільність притаманна ринковій економіці. Вона є одним із надзвичайно важливих саморегуляторів ринку праці, і пов’язана із значними змінами у складі та чисельності трудових ресурсів як організацій, так і регіонів, а також країни в цілому. Найважливішими напрямками трудової мобільності є: 1) міжпрофесійна в рамках регіону; 2) міжрегіональна в рамках країни; 3) міждержавна у вигляді зовнішньої трудової міграції.

В сучасних умовах міжпрофесійна мобільність притаманна більшою мірою країнам з розвинутою ринковою економікою. Суть її полягає у зміні працівниками своїх професій і спеціальностей з метою зміни роботи всередині своєї організації або за її межами, трудовлаштувавшись в іншу організацію. Значне її посилення в останні десятиріччя ХХ ст. зумовлене швидкими темпами науково-технічного прогресу і таким етапом у розвитку останнього, яким є сучасна науково-технічна революція. Під впливом НТР, а також соціально економічного розвитку в цих країнах значно знижується або взагалі ліквідовується потреба у працівниках одних професій, а замість неї виникає або значно збільшується потреба у працівниках інших професій. Більше того, внаслідок значного підвищення продуктивності праці у виробничій сфері зменшується чисельність зайнятого в ній економічно активного населення. Трудові ресурси, які вивільняються із виробничої сфери, знаходять місце прикладання своєї праці у сфері послуг. Переміщення трудових ресурсів із однієї сфери економіки в іншу рівнозначне міжпро­фесійній мобільності, оскільки воно, як правило, пов’язане із зміною працівниками своїх професій і спеціальностей на ті, які потрібні для роботи у новій сфері прикладання праці.

Різні регіони країни відрізняються можливостями по працевлашту­ванню людей, які потребують роботи. І саме цим зумовлена міжрегіональна трудова мобільність в окремих країнах. Міжрегіональна трудова міграція населення в цих умовах відбувається із регіонів з меншими у регіони з більшими можливостями працевлаштування, тобто з менш напруженою ситуацією на ринку праці.

Можливості країни по забезпеченню роботою своїх громадян, а також громадян інших країн залежить від рівня її економічного розвитку. Тому міждержавна трудова міграція відбувається із недостатньо розвинутих, а особливо - слаборозвинутих країн, у країни з високорозвинутою економікою.

В умовах глибокої кризи, якою охоплена економіка України, позитивна роль всіх відмічених напрямків трудової мобільності населення як самопрегуляторів ринку праці, який ще тільки формується, надзвичайно велика. Висока трудова мобільність населення сприяє забезпеченню його роботою, а отже, й засобами до існування. Крім того, вона знижує напруженість на регіональних і загальнодержавному ринках праці, сприяє якомога кращому задоволенню потреби у трудових ресурсах виробництв, що відроджуються або заново формуються.

Як показують статистичні дані, з кожним роком ситуація на ринку праці України стає все складнішою. Починаючи з 1995 року, загальне зменшення кількості вільних робочих місць, з одного боку, і зростання чисельності незайнятого населення, з іншого - призвели до дисбалансу на ринку праці. Так, якщо на 1 січня 1996 року в усій країні на одне вільне робоче місце претендували 2 особи, то на початок 1997 року -11, а на 1.01.1999 року 30 осіб, які шукали роботу. В регіональному розрізі найбільше навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) припадає на західні області. Так, на 1 січня 1999 року в кожній з них цей показник був у кілька разів більший середнього значення по Україні. За професійними групами найбільша конкуренція спостерігалася серед незайнятих громадян, які відносилися до технічних службовців, робітників сфери обслуговування, торгівлі та най­простіших професій. На початок 1999 року величина вищевказаного показника для цих професійних груп була у 2-5 разів більша середнього значення для України в цілому. Ускладнює ситуацію на ринку праці і прихо­ване безробіття, рівень якого в нашій країні досить високий [1].

Процес реформування економіки в Україні впливає не тільки на ринок праці. Він невпинно змінює структуру трудових ресурсів. В процесі перебудови розвиваються нові технології, які прямо впливають на зміну попиту на якість робочої сили. Внаслідок цього частина працівників за своїми професійно-кваліфікаційними характеристиками перестають відпові­дати новим вимогам економіки і не можуть використовуватись. Росте структурне безробіття, яке характеризується невідповідністю структури пропозицій робочої сили зміненій структурі робочих місць.

Перебудовчі процеси в економіці ведуть до росту також і фрикційого безробіття. Адже спад виробництва може відбуватися в одному місці, а ріст - в іншому. І чим більше таких “збурень” відбувається, тим більше потрібно часу для приведення у відповідність працюючих і робочих місць.Всі ці процеси динамічно змінюють ситуацію на ринку праці регіонів, що спонукає економічно активне населення до професійної і територіальної мобільності.

Економічна криза в Укравїні привела до різкого зниження життєвого рівня населення. Заробітна плата в нашій країні не виконує своєї відтворювальної функції. Це тільки деякі з причин, внаслідок яких багато наших співвітчизників їдуть за кордон для пошуку там роботи. Отже, мотивом як міжпрофесійної мобільності, так і внутрішньодержавної та міждержавної трудової міграції є бажання працівників знайти відповідне місце праці. Ось чому кожну з цих мобільностей можна назвати трудовою.

Хоча з кожним роком загальна кількість зайнятих в нашій Україні зменшується, та це відбу­вається різними темпами для різних категорій працівників, а для деяких категорій зайнятих темп приросту навіть додатний. Це підтверд­жують результати вибіркових обстежень домогосподарств з питань еконо­мічної активності населення України проведеними органами державної статистики у жовтні 1997 року і грудні 1998 року (див. табл.1). Так, наприклад, кількість чоловіків, які є самозайнятими, збільшилася більше ніж на третину, жінок, які є роботодавцями - приблизно на половину, а які є членами колективних підприємств чи кооперативів - на четвертину.

Таблиця 1

Населення зайняте економічною діяльністю за статусом зайнятості та статтю у 1997-1998 рр. ^*)

^*) Розраховано за [2, c. 87]

Розглянемо ще такий показник, як  середньорічна кількість робітників і службовців. Величина його у 1997 році для таких галузей економіки, як будівництво, громадське харчування, невиробничі види побутового обслу­говування населення, інформаційно-обчислювальне обслуговування, мисте­цтво, наука і наукове обслуговування була у 2-5 разів менша, а для соціаль­ного забезпечення, фінансування, кредитування і страхування, а також апара­ту органів державного і господарського управління кооперативних і госпо­дарських організацій - в 1,3 - 2 рази більша відповідного значення цього показника у 1990 році [3].

З наведених прикладів випливає, що в нашій країні поряд з ростом безробіття і зниженням рівня зайнятості відбу­вається процес перерозподілу робочої сили між сферами економічної діяльності, в результаті якого багато працівників змінюють місце праці, професію чи кваліфікацію.

Це ж підтверджують дані про рух робочої сили, інтенсивність якого з часом повільно знижується, та за міжнародними стандартами все ще є досить високою (див. табл. 2). Адже, приблизно кожний п’ятий  штатний працівник щорічно залишає своє робоче місце  і лише кожний шостий-сьомий найма­ється на роботу. Навіть, якщо врахувати природний рух зайнятого населення (особи, що  досягли пенсійного віку, звільняють робочі місця, а молоді люди наймаються вперше), який практично не перевищує 3% від загальної зайнятості,  то все одно чистий рух робочої сили буде досить великий, що є в деякій мірі дивним для країни зі значним падінням виробництва та зайнятості.

Порівняльний аналіз ринку праці і руху робочої сили показує, що протягом останніх років на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) з часом претендує  все більше бажаючих його зайняти (в основному за рахунок збільшення чисельності незайнятих), швидкими темпами росте рівень відкритого і прихованого безробіття, а от серед штатних працівників частка тих, які прийняті чи звільнені зі своїх робочих місць - зменшується. До  служби працевлаштування звертається дуже мала частина звільнених. Більшість не надіється на допомогу держави і використовує для пошуку роботи інші способи. За сприянням регіональних центрів зайнятості працевлаштовується тільки кожний третій-четвертий з тих, що реєструється в них. При цьому, переважно в регіонах з гіршою ситуацією на ринку праці, рух робочої сили менш інтенсивний, а питома вага працевлаштованих серед тих, що звернулися до служби зайнятості - менша.

Таблиця 2.

Стан ринку праці і рух робочої сили працівників,

зайнятих в галузях економіки, по регіонах України

у 1996-1998 рр.^*)

^*)Розраховано за [4-7].

^**) Типізацію  мезорайонування території України див. [8].

З табл. 2 видно, що з категорії зайнятих кожного року вибуває більше людей, як залучається до неї. В зв’язку з цим збільшується кількість незайнятих громадян і зокрема офіційно зареєстрованих безробітних. А це в свою чергу веде до необхідності збільшення витрат на політику зайнятості і зокрема збільшення загальної суми грошового фонду для виплати допомоги по безробіттю чи додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім’ї, а також забезпечення своєчасної перепідготовки все більшої кількості тих, що мають в цьому потребу.

Проте, як показують статистичні дані, кількість громадян, що пройшли перепідготовку або підвищили кваліфікацію, майже щорічно зменшується. Крім цього, переважно в регіонах з вищим рівнем безробіття частка таких громадян в загальній кількості працівників регіону менша (див. табл. 3).  Це можна пояснити низьким попитом на робочу силу  в деяких з цих регіонів. Та, на жаль, такий стан речей ще більше ускладнює ситуацію на ринках праці цих регіонів, хоча вона там вже і так критична.

Таблиця 3.

Стан перепідготовки кадрів та підвищення кваліфікації

 в регіонах України у 1996-1998 рр.^*)

^*)Розраховано за [5-7].

З іншого боку, реалії українського ринку праці показують ще одне. Якщо в країнах з розвинутою економікою інвестиції в освіту, професійну підготовку і мобільність працівника відчутно підвищують рівень і ціну його робочої сили, то в нас часто кваліфіковані  вчені чи спеціалісти задовольняються мізерним заробітком, в той час як деякі некваліфіковані молоді люди мають можливість заробляння без особливих зусиль “великих грошей”. Це знижує мотивацію до праці, прагнення громадян до самовдосконалення, підвищення кваліфікації і освітнього рівня.

Як відомо, державна політика зайнятості повинна бути спрямована на виконання не тільки пасивних а й активних заходів на ринку праці. Проте, якщо в деяких розвинених країнах на заходи активної політики зайнятості виділяється навіть  до 2% валового внутрішнього продукту, то в Україні ці витрати в 1994 році становили 0,09%, а в 1997 р. - всього 0,02% ВВП. Така (невелика в абсолютному розмірі) економія коштів обертається великою шкодою для трудового потенціалу нашої держави.

Одним з головних серед останніх заходів активної політики зайнятості є організація і проведення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів. Державне регулювання професійно-кваліфікаційної структури еконо­мічно активного населення повинно вирішувати дві проблеми. Перша з них, це соціальна. Вона полягає у адаптації безробітних громадян до ринкових умов господарювання з допомогою надання їм можливості оволодіти професією, яка користується попитом на ринку праці. Друга - це економічна. Вирішення її повинно задовільнити потреби народного господарства в робочій силі визначеного рівня професійної підготовки і кваліфікації. Головним інструментом вирішення цих проблем повинні бути державна і регіональна програми зайнятості населення.

Система перепідготовки  і підвищення кваліфікації кадрів в нашій країні представлена різного роду державними і комерційними структурами, які не завжди забезпечують належний рівень знань і кваліфікації. Це тягне за собою низьку конкурентоздатність їх випускників. Такі навчальні заклади можуть фінансуватися державою, або функціонувати на платній основі. Та платність навчання ще не означає високої підготовки спеціалістів. З іншого боку безплатна освіта стала однією з головних причин перевиробництва деяких категорій спеціалістів, нераціонального використання спеціалістів вищої кваліфікації на роботах і посадах, що не потребують такого високого рівня профпідготовки.

Активізація роботи по вдосконалення системи професійної освіти на загальнодержавному рівні повинна проводитися в двох напрямках. З одного боку треба кардинально переглянути плани прийому і випуску, а також навчальні програми освітніх закладів всіх рівнів з метою скорочення підготовки спеціалістів і кваліфікованих робітників для галузей матеріального виробництва, і особливо за професіями, які найбільше вражені безробіттям. З іншого - потрібно створити умови для максимальної зацікавленості навчальних закладів в підготовці кваліфікованих кадрів відповідно до сьогоднішніх і майбутніх потреб ринку праці.

Поряд з державними потрібно формувати ефективні регіональні системи перепідготовки  і підвищення кваліфікації кадрів. Для цього треба скоординувати роботу регіональних служб зайнятості й органів управління освітою в регіоні. Служби зайнятості повинні постійно інформувати систему освіти про наявну і перспективну структуру робочих місць та якісний склад незайнятого населення для пристосування останнього до потреб ринку праці.

Невід’ємною складовою трудової  мобільності населення будь-якої країни є його територіальні переміщення (міграція) з метою пошуку нового місця праці. Трудова міграція як і будь-яка інша міграція населення впливає на якісний і професійний склад робочої сили, загальний обсяг її пропозиції на регіональних ринках праці. Тобто міграція населення як процес переміщення людей в просторі стосовно до сучасного стану українського ринку праці виступає в якості фактора формування кількісних і якісних параметрів ринку робочої сили, так як приплив в цей чи інший регіон країни і відплив населення з визначеними соціально-демографічними, соціальними і фаховими характеристиками неминуче відбивається на чисельності і складі всього населення і, таким чином, на показниках пропозиції робочої сили. В цей час міграція населення може служити досить ефективним практичним інструментом регулювання ринків праці - як регіональних, так і загально-державних, що сприяє збалансованості між попитом і пропозицією робочої сили за рахунок стимулювання територіальної мобільності населення в потрібному напрямку. Крім цього, чим більша інтенсивність територіального руху працездатного населення, тим швидше і більше незайнятих будуть знаходити собі нові робочі місця, і тим нижчий рівень фрикційного і структурного безробіття буде в регіоні. В зв’язку з цим виникає необхідність аналізу та оцінки тенденцій територіальних переміщень населення і їх взаємозв’язку з параметрами регіональних ринків праці, які складаються в Україні. При проведенні цих досліджень потрібно розрізняти внутрірегіональну, міжрегіональну і міждержавну міграційну мобільність населення регіону.

Включно до 1993 року Україна постійно мала додатнє сальдо міждержавної міграції населення (кількість прибулих із-за її меж перевищувала кількість вибулих). Причому найбільшого значення міграційний приріст досяг в 1992 році - 288,1 тис. осіб (див. табл. 4).  Починаючи з 1994 року, міграційне сальдо в нашій країні щорічно є від’ємним. Так, якщо в 1993 році до України з інших країн прибуло 356,6 тис. осіб, а вибуло з неї до інших країн   307,0 тис. осіб, то в 1994 році значення цих показників було рівне відповідно 202,7 та 345,9  тис. осіб, а в 1997 році - відповідно 129,1 та 203,6 тис. осіб.

Характерним для легальних міграційних потоків нашої країни залишається високий кваліфікаційно-професійний потенціал населення яке приймає у них участь. Продовжується виїзд за кордон вчених з науковими ступенями. Так, в 1996 році за межі України виїхало 184 і 83 особи кандидата  і доктора наук відповідно, а в 1997 році - 129 і 51 особа з науковими ступенями. Найбільша кількість вчених відбула до Російської Федерації, США та Ізраїлю.

Таблиця 4.

Міграційне сальдо населення в регіонах України

 в 1990-1998 рр.^*)

^*)Розраховано за [4], [9-11].

^**) Розраховано на основі приросту чисельності  наявного населення і його природного руху.

Останнім часом, все більша кількість людей легально виїжджає на роботу в якусь з економічно розвинутих чи постсоціалістичних країн на обмежений термін з наступним поверненням назад. Тобто, поряд з постійною еміграцією, набуває поширення зворотна трудова міграція.

Держкомзвітність про зовнішні трудові міграції фіксує  лише відомості про легальні трудові поїздки, хоча, в більшості випадків, вони відбуваються нелегальними шляхами. Виїзд на роботу здійснюється переважно під виглядом туристичних поїздок, відвідування рідних чи знайомих. Працівники емігранти в таких випадках не мають майже ніякого соціального захисту, навпаки, багато країн імпортерів робочої сили застосовують ще й штрафні санкції до них, та заробіток, що залишається в них на руках, достатній, щоб зважитися на таку поїздку.

Протягом останніх десяти років суттєвих змін зазнали і внутрідержавні міграційні процеси. Зокрема, відбувається злам багаторічних тенденцій виїзду жителів сільської місцевості до міських поселень. Якщо протягом 1988-1991 рр. міграційні втрати сільського населення України внаслідок відтоку до міст  держави перевищили 550 тис. осіб [12], то в 1995 році сальдо міграції для міського населення було від’ємним, а для сільського - додатнім (див. табл. 4). У всіх регіонах України в цьому році міграційні потоки населення із міст у села були більшими від зворотних потоків.

Проте, міграційного сальдо не дозволяє всесторонньо охаракте­ризувати регіональні, міжрегіональні і міждержавні еміграційні і іммігра­ційні потоки населення будь-якої країни.Так, наприклад, в 1993 році сальдо міграції в нашій країні було рівним 49,6 тис. осіб, а в 1997 р. - мінус 74 тис. осіб, в той час як кількість прибулих з-за кордону в Україну за цей період зменшилося в 2,8 разів, чисельність вибулих за кордон - в 1,5 разів.

В зв’язку з цим, для характеристики міграційного руху населення вводять ще один показник - інтенсивність міграції - сума чисельності прибулих до даного регіону і вибулих з нього осіб. Наприклад, в табл.5 наведено дані про інтенсивність міграції населення Львівської області за 1990 р.  і з 1996 по 1998 роки. На жаль, подібних даних  для всіх областей України в загальнодоступних виданнях не опубліковано.

Таблиця 5.

Інтенсивність міграції у Львівській області

(з розрахунку на 1000 осіб населення), осіб^*)

^*)За даними Львівського обласного управління статистики.

Дані табл.5 також підтверджують сказане про збільшення чисельності сільського населення за рахунок переселення людей з міст у села, хоча  масштаби цього збільшення поки що невеликі. Інтенсивність міграції міського населення приблизно в півтори рази більша ніж сільського.

В загальному, інтенсивність міграції в нашій країні  з кожним роком знижується. Наприклад, у Львівській області ця інтенсивність за період від 1990 до 1998 року зменшилася в півтори рази. Причому, для міського населення це зменшення відбувалося  швидшими темпами, як для сільського. Проте, для України в цілому значення цього показника за період від 1993 до 1997 року зменшилося в 2 рази. Тобто, є такі регіони в яких рівень міграційної мобільності за цей період знизився значно більше ніж у Львівській області. Це відбувалося за рахунок зменшення кількості переїздів між Україною і, переважно, державами СНД. Головними причинами цих процесів є зниження рівня життя населення і відсутність коштів, щоб здійснити переїзд, поява безробіття і проблематичність працевлаштування в цих державах через відсутність там достатньої кількості вільних робочих місць, специфіка нових законів  цих країн, відмінність мови і валюти.

Порівняно з міждержавним рухом населення, рівень внутрірегіо­нальної і міжрегіональної міграційної мобільності громадян України набага­то вищий. Наприклад, у Львівській області в 1997 році інтенсивність між­обласної міграції в 3,5 рази, а внутріобласної - в 8 разів більша, ніж міждержавної.

Деякі висновки, щодо міжрегіональних і міждержавних міграційних потоків і стану регіональних ринків праці можна зробити на основі табл. 2, 4. Найгірша ситуація на ринку праці Західного регіону, а відповідно найкраща - на ринках праці Східного і Південного регіонів. Проте, найбільше переви­щення чисельності вибулих над кількістю прибулих спостерігається якраз у цих трьох регіонах. Якщо в Західному і частково (за рахунок від’їзду незадоволених своїм теперішнім становищем шахтарів та їх сімей) в Схід­ному регіонах це можна пояснити трудовою міграцією, то в Південному регіоні існують на це інші причини.

Україна, як типова країна-експортер робочої сили повинна мати власну міграційну концепцію, яка сприяла б вигідній для країни легальній трудовій еміграції своїх громадян. Адже,з одного боку, експорт робочої сили дозволяє частково пом’якшити напружену ситуацію з зайнятістю на ринку праці краї­ни, а з іншого - в країну повертаються перепідготовлені, досить високого кваліфікаційного рівня працівники. Крім цього безпосередні грошові пере­кази емігрантів на батьківщину для підтримки їх сімей і рідних, особисте інвестування емігрантом національного виробництва, податки з прибутку посередницьких приватних фірм, прямі компенсації країн-імпортерів робо­чої сили допомагають покращити економічну ситуацію в Україні.

Трудова еміграція в нашій країні юридично оформлена в ряді законів, постанов і міжнародних угод. В 1993 році Україна уклала угоди про працевлаштування і соціальний захист громадян з Молдовою і Росією, в 1995 р. - з Білоруссю і Вірменією, а в 1996 р. - з В’єтнамом. Угоди про взаєм­не працевлаштування укладено з Польщею в 1994 р. і Чехією в 1997 р. В 1994 році Україна підписала дві багатосторонні Угоди, які стосуються трудової міграції населення, з країнами-членами  СНД. Згідно першої з них - про співробітництво в галузі трудової міграції і соціального захисту праців­ників мігрантів - таким особам в країнах СНД надається національний режим по працевлаштуванню, взаємно визнаються дипломи, документи про освіту, відповідні документи про присвоєння звання, розряду, кваліфікації і ін. Згід­но другої - взаємно визнаються права на відшкодування шкоди, яка спричи­нена працівнику інвалідністю, професійним захворюванням чи іншим пошкодженням здоров’я, яке пов’язане було з виконанням трудових обов’язків.

Проте, обсяги ввозу у нашу країну і вивозу з неї робочої сили у відповідності з цими угодами невеликі. Так, чисельність офіційно зареєстрованих громадян України, які тимчасово працюють за наймом і договорами підряду за кордоном на сезонних роботах, в 1997 році становили 18,7 тис. осіб, а в 1998 р. - 24,4 тис. осіб [13]. Найбільше офіційно зареєстрованих зовнішніх трудових мігрантів у 1998 р., які тимчасово працювали за кордоном, було в Південному (15708 осіб), Західному (6049 осіб) і Північно-Східному (1115 осіб) регіонах. Набагато менше таких громадян в цьому році зафіксовано в Східному (730 осіб), Центральному (529 осіб) і Придніпровському (235 осіб) регіонах. Серед областей найбільша кількість сезонних трудових мігрантів, які тимчасово працювали за кордоном, було в Одеській (13080 осіб) і Закорпатській (2979 осіб) областях, Автономній Республіці Крим (1896 осіб) і Львівській (1871 осіб) області.

 В Україні, як було вже сказано, намітилася тенденція зростання стихійної нерегульованої трудової міграції у країни як далекого так і близького зарубіжжя. Основною причиною такого стану речей є відсутність у нашій державі власної міграційної концепції і відпрацьованого у відповідності з нею правового поля [14]. Україною досі не ратифіковані Конвенції Міжнародної Організації Праці з трудової міграції, що не дає змоги привести до правової відповідності участь нашої держави як рівноправоного суб’єкта в міграційному просторі.  Роботодавцям прибутково наймати на роботу нелегальних мігрантів, хоча така праця заборонена законодавством багатьох зарубіжних країн. Але для працівників і держав- імпортерів чи експортерів робочої сили вигідніша легальна трудова міграція. Тому в Україні мають бути створені умови для переходу стихійної міграції в регульовану, вестись боротьба з прихованим вербуванням і контрабандою робочої сили.

Проведений аналіз трудової мобільності населення України показує, що є реальні можливості підвищення її рівня по кожному із розглянутих найважливіших напрямків.

Стосовно такого напрямку, як міжпрофесійна мобільність, то найважливіше значення для її інтенсифікації має активізація державної політики зайнятості на загальнонаціональному і регіональних ринках праці. Надзвичайно позитивну роль у цьому здатна відіграти державна підтримка малого бізнесу і підприємництва, державне забезпечення успішного проведення грошової приватизації виробничо-господарських об’єктів, легалізації тіньової економіки, задіяння тіньових капіталів громадян для відродження народного господарства країни, підвищення привабливості національної економіки для іноземних інвестицій. Реалізація відмічених основних напрямків активізації державної політики зайнятості на загальнонаціональному і регіональних ринках праці неможлива без активної участі у цій справі місцевих органів влади.

Проведення значної роботи з боку центральних і місцевих органів влади вимагає удосконалення системи перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, а також системи професійної освіти.

Для підвищення рівня та впорядкування міжрегіональної трудової мобільності потрібна активізація державної політики на її підтримку, зокрема, законодавче забезпечення  більш сприятливих можливостей інтенсифікації цього процесу (наприклад, ліквідація прописки, вільний продаж житла). Вагомий вклад у вирішенні цієї проблеми може внести налагодження на загальнодержавному рівні якомога тіснішої співпраці між регіонами України по виведенню з кризового стану підприємств і організацій, створення нових господарських об’єктів різних галузей економіки та реалізації інших проектів, які забезпечують при мінімальних капітальних вкладеннях максимальну кількість робочих місць. З числа створених робочих місць повинні виділятись квоти (певна їх кількість) для мігрантів з регіонів-партнерів, які брали участь у їх створенні.

Співробітництво між регіонами може розвиватись і в багатьох інших напрямках, наприклад, в напрямку обміну  інформацією про надлишок і дефіцит трудових ресурсів по конткретних пофілях і спеціальностях, про можливості трудовлаштування мігрантів на тимчасових, сезонних, аварійних, громадських роботах тощо. Може розвиватись співробітництво по створенню чи покращенню житлових умов для тимчасових трудових мігрантів.

Що стосується поїздок на роботу за кордон то Україна повинна, як і будь-яка інша держава, створити свій власний державний механізм, насамперед правову та організаційну базу для регулювання трудової міграції населення. При розробці цього механізму вихідними установками мають бути захист національних інтересів і безпека української держави, утвердження вигідних для неї позицій у світі [14]. Разом з цим він повинен визначати порядок трудових закордонних поїздок, охороняти права та інтереси громадян України, що працюють за її межами. Зокрема, в ньому повинно бути передбачено хто має право проводити інформаційно-пропогандистську роботу, збирати інформацію про можли­вості працевлаштування за кордоном, а хто захищати права  трудящих емі­грантів, як і за чий рахунок має здійснюватися соціальне (медичне, пенсійне, інвалідне та інше) забезпечення громадян, які перебувають на тимчасовій роботі в іншій країні, чи оплата транспортних витрат для повернення додому працівника у випадку, коли він не відповідає висунутим до нього вимогам, або запропонована робота не відповідає умовам контракту.

Україні також потрібна державна служба трудової міграції, основним завданням якої має бути скерування міждержавних і міжрегіональних мігра­ційних процесів у вигідне русло прискорення  економічного і суспільного розвитку нашої держави. Ця служба повинна координувати роботу всіх інших служб, фірм-посередників, агентств і організацій причетних до цих процесів, контролювати дотримання ними законодавства з цього питання. Впровадження в практику запропонованих заходів вплине позитивно на міграційні потоки України, сприятиме легалізації трудових еміграцій, які  покращить стан регіональних ринків праці.

Література

1.     Приймак В. Зайнятість населення та безробіття в Західному регіоні України//Регіональна економіка. -1998. -№3. -С.102-109.

2.     Економічна активність населення України у 1998 році. Стат. збірник. -К.:Держкомстат України, 1999. -184 с.

3.     3.Статистичний щорічник України за 1997 рік /Держкостат України. -К.: Українська енциклопедія, 1999. -624 с.

4.     Статистичний бюлетень за січень-лютий 1999 року. -К.: Держкомстат України. - 1999. - 200с.

5.     Праця в Україні в 1996 році. Стат. зб. -К.: Міністерство статистики України. -1997. -264 с.

6.     Праця в Україні в 1997 році. Стат. зб. -К.: Держкомстат України. - 1998. - 350 с.

7.     Статистичний бюлетень за І квартал 1999 року. -К.: Держкомстат України. - 1999. - 188 с.     

8.     Долішній М. Регіональна соціально-економічна політика// Регіональна економіка. - Львів: ІРД НАНУ. -1997. -№2. -С.16-27.

9.     Статистичний щорічник України за 1995 рік /Міністерство статистики України, -К.: Техніка, 1996. - 576 с.

10. Населення України, 1995 рік/ Міністерство статистики України, -К.,  1997. - 913 с.

11. Чисельність населення Львівської області на 1 січня 1999 року. Стат. зб.. -Львів: Держкомстат України. Львівське обласне управління статистики. -1999. -42с.

12. Позняк О. Нові тенденції міграції населення України// Праця і зарплата. - 1997. - №15. - С.17.

13. Романюк М. Розвиток ринку праці  в контексті регулювання міграції населення// Україна:аспекти праці.-1999.-№5.-С.5-10.

14. Трудовий потенціал і зайнятість: теоретичні основи та регіональні особливості/ Долішній М.І., Злупко С.М. та інші - Ужгород: Карпати, 1997. -422 с.

В. Приймак. кандидат фізико-математичних наук Львівський державний університет Імені Івана Франка