Ефективність функціонування національної економіки значною мірою залежить від рівня соціально-економічного розвитку регіонів, які на сьогодні відзначаються суттєвою галузевою, територіальною та функціональною диференціацією. Саме з цих причин виникає гостра необхідність розробки політики розвитку для кожного окремо взятого регіону країни.

Теоретичне дослідження та нові методологічні підходи в системі регіонального розвитку дозволяють зробити висновок, що політика соціально-економічного розвитку регіону (адміністративна область) представляє собою формування цілей щодо розвитку продуктивних сил та забезпечення комплексного і гармонійного його функціонування з обґрунтуванням організаційних, економічних та інституційних важелів ринкових перетворень. Відповідно предметом діяльності регіональних владних структур щодо формування та реалізації цієї політики є визначення цілей розвитку відповідних територіальних соціально-економічних систем.

Як свідчать результати досліджень на етапі становлення ринкових відносин на формування та реалізацію політики соціально-економічного розвитку регіонів України впливають чотири групи чинників: державна регіональна політика; чинники, що реалізують економічні відносини в регіоні (ринкова трансформація); природно-ресурсний та виробничий потенціал регіону; організаційно-управлінські чинники.

Перша група чинників – це база для досягнення соціально-економічних цілей. Чинники інших груп мають подвійне призначення. Із одного боку, вони є базою для досягнення соціально-економічних цілей, а з іншого на певному етапі виступають цілями соціально-економічного розвитку регіону. Важливим методологічним моментом в цьому процесі можна вважати те, що регіональна політика соціально-економічного розвитку не є складовою державної регіональної політики, а розробляється на її основі, виходячи з принципів та базових засад останньої.

Саме через це доцільно розробити відповідні механізми політики соціально-економічного розвитку регіону: механізми реалізації державної регіональної політики; механізми обґрунтування цілей політики соціально-економічного розвитку; механізми інституційно-ринкових перетворень; механізми обґрунтування раціонального використання природно-ресурсних та виробничих чинників розвитку; механізми вдосконалення управлінських рішень.

Як було зазначено вище, базовим для формування та реалізації даної політики виступають механізми реалізації державної регіональної політики, адже вона закладає основні засади для вироблення стратегії соціально-економічного розвитку регіону. Вони включають такі заходи економічного та фінансового забезпечення: виділення у складі державного бюджету коштів для фінансової підтримки депресивних регіонів, створення дієздатних і економічно самодостатніх територіальних громад шляхом їх об’єднання, завершення передачі у комунальну власність державного майна та інших об’єктів права власності.

Крім того, до цих заходів слід віднести наступні: створення інститутів і механізмів забезпечення взаємного представництва центральних та регіональних органів влади; визначення розмірів соціальних виплат з урахуванням демографічних, галузевих та інших особливостей регіонів; розробка методики та запровадження фінансового вирівнювання місцевих бюджетів; перехід до формування збалансованих бюджетів усіх рівнів на реальній дохідній базі, оптимізованих видатків за мінімальними нормативами бюджетної забезпеченості та на основі розмежування коштів державного і місцевого бюджетів; створення мережі регіональних агентств розвитку; створення ареалів та зон економічного зростання в регіонах; розробка нової моделі організації місцевих органів влади та розмежування повноважень між ними; запровадження державного та територіального прогнозування і планування соціально-економічного розвитку регіонів України.

При цьому важливе значення має дослідження проблем функціонування територіальних соціально-економічних систем (ТСЕС), що виступають об’єктом політики регіонального розвитку. Особливої уваги потребують зв’язки між її складовими, адже їх недосконалість значною мірою й сприяє деструктивним тенденціям. Першочергового вирішення потребують суперечності у підсистемі “людина-природа”, тобто вже в найближчій перспективі необхідно сформулювати базові засади модернізації природоохоронної інфраструктури.

Структура ТСЕС будується під впливом комплексоутворювальних процесів у формі інтеграції суспільства і природи, що сприяє формуванню базису продуктивних сил – територіально-виробничих комплексів (ТВК). Вони, утворившись внаслідок концентрації, спеціалізації, комбінування та кооперування, на даному етапі значною мірою детермінуються коливаннями ринкової кон’юнктури. Кардинально змінюється їхня галузева структури. У зв’язку з переходом від економіки виробника до економіки споживача чільне місце в структурі ТСЕС починають займати територіально-побутові (ТПК) та територіально-рекреаційні комплекси (ТРК).

Особливу значимість в системі сталого соціально-економічного розвитку регіону має задоволення потреб та інтересів населення, адже вони виступають рушіями дій та вчинків людини, формуючи систему економічних відносин. Визначати успіхи щодо підвищення життєвого рівня населення можна лише за умови, коли відомий рівень задоволення потреб та інтересів. Ступінь забезпеченості різних груп населення регіонів повинен визначатися за такими критеріями, як рівень задоволення матеріальним станом, працею та професією, житловими умовами, послугами охорони здоров’я, становищем у сім’ї. З врахуванням цих критеріїв на базі середньогеометричного зважування значень первинних показників (середньомісячної заробітної плати, грошових доходів та витрат, обороту роздрібної торгівлі, платних послуг, виробництва товарів народного

споживання, зайнятості) розрахованих на душу населення, проводиться інтегральна оцінка соціально-економічного стану розвитку регіонів.

На сьогодні однією з головних проблем регіоналістики є визначення впливу політики ринкової трансформації на політику соціально-економічного розвитку регіону. Перша з них визначає основні напрямки ринкових перетворень і є основою формування другої. Тобто структурна перебудова, забезпечення гомогенності економічного простору, формування системи регіональних ринків, створення конкурентного середовища, забезпечення інвестиційної привабливості регіонів, визначення просторової стратегії ринкоутворення повинні спрямовуватися на більш ефективне використання трудового, природно-ресурсного, інвестиційного та геополітичного потенціалів з метою підвищення життєвого рівня населення. Крім того, політика ринкової трансформації значною мірою структуризує політику соціально-економічного розвитку і щодо встановлення цілей, і щодо вибору та застосування засобів, методів та важелів їх досягнення, а також розпорядчих рішень регулювання ринкових перетворень в регіоні.

Розглядаючи механізми обґрунтування цілей політики соціально-економічного розвитку регіону, слід зазначити, що в системі критеріїв регіонального розвитку в умовах ринкової трансформації визначальними є: рівень зайнятості населення; рівень підприємницької діяльності; рівень відтворення трудового потенціалу; рівень соціальної інфраструктури; рівень екологічної безпеки.

Проблема забезпечення зайнятості населення є ключовою в політиці соціально-економічного розвитку регіону. Це особливо гостро простежується під час оцінки демографічної ситуації, адже саме вона виступає інтегральним показником ставлення держави до забезпечення потреб життєдіяльності своїх громадян. Результати досліджень показали, що демографічний розвиток детермінується типовими для більшості регіонів причинами: низькою народжуваністю, яка постійно зменшується протягом останніх років, високим рівнем смертності, значною летальністю хвороб органів дихання, інфекційними та паразитарними захворюваннями, високим рівнем передчасного старіння людей. Тому для виявлення основних тенденцій щодо зміни чисельності і складу населення рекомендується проводити структурно-порівняльний аналіз та відповідну інтегральну статистичну оцінку. Саме ці прийоми дають можливість виявити природу негативних моментів, пов’язаних із загостренням демографічної ситуації. З допомогою картографічного методу визначається рівень безробіття в регіональному розрізі, встановлюється наявність диспропорції попиту та пропозиції робочої сили, проблеми працевлаштування вивільнених працівників та зміни у динаміці чисельності незайнятого населення.

Виходячи із результатів дослідження вказаних проблем, найбільш прийнятним засобом для підвищення зайнятості населення є втілення в життя активної регіональної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб населення у добровільному виборі виду діяльності, розвиток підприємництва (фермерства), стимулювання створення інноваційних технологій, впровадження нових форм організації праці. Одним із заходів щодо регулювання зайнятості є державний протекціонізм, який дає змогу зберігати стабільність й підтримувати на визначеному рівні життєзабезпеченість населення. Стратегічною лінією регіонального управління в системі забезпечення зайнятості населення має стати розширення приватного сектора, регулювання процесу створення малих і середніх підприємств.

Таким чином, ключовою позицією у вирішенні проблем досягнення рівня оптимального регіонального розвитку виступає підприємництво, яке дає можливість забезпечити і досягти необхідного інвестиційного потенціалу. Саме використання інтегральних показників (індексу організації підприємництва, індексу інвестиційної діяльності та індексу результативності виробництва) дозволяє дати об’єктивну оцінку розвитку підприємницької діяльності в кожному з регіонів країни. Перший з них обчислюється на основі таких первинних показників, як кількість суб’єктів господарювання та кількість суб’єктів, що змінили форму власності; другий – обсягу інвестиції в основний капітал, приросту прямих іноземних інвестицій, величини банківських кредитів, введення в дію основних фондів; третій – індексу приросту промислової продукції, індексу приросту сільськогосподарської продукції, обсягу експорту продукції, зайнятості населення та середньомісячної заробітної плати.

Виходячи з величини цих трьох інтегральних індексів, можна виявити регіони, де підприємництво розвивається швидкими темпами, а де його становлення гальмується через адміністративні бар’єри та фінансові обмеження; регіони активної інвестиційної діяльності та ті, де гостро відчувається інвестиційний дефіцит; регіони, де утворені підприємницькі структури характеризуються результативною виробничою діяльністю і регіони, де підприємництво не забезпечує необхідної величини додаткових вартостей.

З огляду на існуюче політико-правове поле та організаційно-економічні умови пропонуються наступні пріоритетні напрями становлення і розвитку підприємницьких структур: формування та підтримка малих форм підприємницької діяльності; розвиток підприємницьких структур у базових галузях господарського комплексу регіону; розробка ефективних напрямків співпраці малих, великих, середніх підприємств; використання можливостей підприємницьких структур в процесі створення вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку.

Перший напрям означає забезпечення оперативного насичення ринку товарами і послугами, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, розширення експортних можливостей регіону, зайнятості значної частини населення за рахунок створення нових робочих місць.

Другий напрям передбачає підприємницьких структур у галузях національного господарства, у яких забезпечується швидка окупність інвестиційних коштів, зайнятість значної частини населення, ефективне співвідношення між експортом та імпортом продукції, що виготовляється.

Доцільність третього із запропонованих напрямів визначається ефективністю співпраці різних суб’єктів господарювання через поєднання їх інтересів. Саме така взаємодія сприяє доступу до передових технологій, прискорення, впровадження нововведень, виходу на нові ринки, скороченню витрат, пов’язаних із укладанням угод, зниженню ризику діяльності господарюючих суб’єктів.

У межах четвертого напряму розкривається можливість забезпечення ефективного функціонування підприємницьких структур за рахунок залучення інвестицій іноземного і національного капіталу завдяки спеціальним пільговим економічним механізмам; використання переваг міжнародного географічного розподілу праці для розширення експорту і створення передумов для виробництва імпортозамінювальної продукції, вивчення і проведення на практиці світового досвіду у сфері організації, управління і фінансів, прискорення інноваційних процесів.

Забезпечення зайнятості населення та розвитку підприємницької діяльності неможливе без відповідної трансформації процесів відтворення трудового потенціалу. Адже процес регіонального відродження, як і вихід національної економіки на вищий ступінь розвитку, вимагає створення не лише сучасної матеріально-технічної бази, впровадження новітніх, високопродуктивних технологій, а й формування такої висококваліфікованої продуктивної сили, яка за своєю структурою і професійним складом була спроможною задовольнити потреби ринкових перетворень. На жаль, прогресуючий спад виробництва, різке зниження доходів більшості працюючих призвели до руйнування інтелектуального потенціалу населення, знецінення мотиваційних стимулів до підвищення продуктивної праці, до масової декваліфікації кадрів. В переважній більшості регіонів зберігається низький рівень середньомісячної заробітної плати, який найбільш деструктивно впливає як на ефективність самої праці, так і на процес відтворення трудового потенціалу.

Враховуючи перераховані проблемні моменти та їх природу, вихідною базою для формування державного механізму збереження та відтворення трудового потенціалу має бути створення системи його моніторингу. Саме моніторинг дав би можливість завчасно запобігати виникненню небезпечних явищ у соціально-трудовій сфері, ґрунтовно розробляти як оперативні соціальні, організаційно-економічні і політичні рішення, так і довготермінову стратегічну політику щодо збереження і ринкової трансформації трудового потенціалу. Перш за все необхідне обґрунтування визначення міжгалузевих коефіцієнтів у генеральних тарифних угодах, які б передбачали встановлення рівнів оплати праці в різних галузях економіки в залежності від кваліфікації працівників, стажу та досвіду їх роботи, а також трудомісткості та шкідливості виробництва. Слід забезпечити міжкваліфікаційну диференціацію заробітної плати, яка б спонукала до продуктивної кваліфікованої праці і відтворення найважливіших складових трудового потенціалу; сприяти обґрунтованому співвідношенню у державному та недержавному секторах економіки.

Скрутне становище склалось і в системі охорони праці. Результати регіональних досліджень свідчать, що рівень виробничого травматизму та професійних захворювань постійно підвищується, посилюється вплив шкідливих виробництв на організм працюючих, дуже повільно йде вивільнення працівників із важких умов праці. Для вирішення проблем в галузі охорони праці необхідно розробити порядок здійснення капіталізації коштів і їх виплати потерпілим. У зв’язку з цим доцільно було б внести зміни до Закону України “Про охорону праці”, зокрема зміст статті 32 викласти в такій редакції: “В разі ліквідації, реорганізації, банкрутства підприємства, відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, проводиться Фондом соціального страхування, його відділеннями на місцях та за рахунок капіталізованих коштів підприємств, що ліквідуються, реорганізуються або визнані банкрутами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України”.

В окремих регіонах країни залишається напруженою ситуація із виплатою пенсій. Хоча заборгованість значно зменшилась, говорити про значні позитивні зрушення немає підстав. Як і раніше, існує зрівнялівка, не забезпечується зв’язок між трудовою діяльністю працівника і розмірами його пенсії; не спостерігається послаблення несприятливого співвідношення тривалості періоду сплати внесків на пенсійне забезпечення і періоду, протягом якого виплачується пенсія; збільшується чисельність отримувачів та зменшується кількість платників страхових внесків.

Невідкладними завданнями реформування пенсійної системи є: запровадження персоніфікованого обліку зборів на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; законодавче встановлення розмірів пенсій залежно від тривалості трудового (страхового) стажу та розміру заробітної плати (доходу), з якого сплачувались страхові внески; підготовка законопроекту про диференціацію розміру пенсії, що виплачується із солідарної системи пенсійного забезпечення в разі продовження роботи після виходу на пенсію; створення стимулів для продовження працездатного віку з метою зменшення демографічного навантаження на фінансову основу пенсійного забезпечення; поетапне забезпечення відповідності розміру мінімальної трудової пенсії, визначення межі малозабезпеченості; здійснення періодичної індексації пенсій з врахуванням динаміки середньої заробітної плати працівників; сприяння розвитку недержавних пенсійних фондів з метою формування професійних, галузевих та приватних пенсійних систем за рахунок роботодавців і працівників; вдосконалення організаційної структури Пенсійного фонду України і зменшення адміністративних витрат, пов’язаних з виплатою пенсій шляхом запровадження більш ефективних та економічних форм доставки пенсій.

Важливу роль у підвищенні життєвого рівня населення відіграє соціальна інфраструктура регіону, і саме від її розвитку залежать умови проживання людей. Інтегральна оцінка цих умов проводиться на основі інтегрального індексу комфортності проживання населення. Він розраховується кумулятивним методом на базі групових індексів розвитку окремих галузей житлово-комунальної сфери, а саме: забезпеченості житлом, благоустрою житлового фонду, споживання комунальних послуг, благоустрою населеного пункту. Слід зазначити, що регіони країн відзначаються значною диференціацією за всіма вказаними позиціями, і кожен з них має специфічні проблеми, а отже, потребує окремого підходу щодо вдосконалення умов проживання населення. В системі розвитку соціальної інфраструктури першочергового вирішення потребують такі питання житлово-комунального господарства, як реформування економічних відносин шляхом проведення радикальних змін в існуючому порядку фінансування, кредитування, оподаткування та ціноутворення; забезпечення збалансованого розвитку тепло-, водо-, газопостачання та водовідведення в ході реалізації програм житлово-цивільного та промислового будівництва; технічне переоснащення на основі широкого застосування вітчизняних та зарубіжних науково-технічних досягнень.

Актуальною залишається проблема задоволення потреб населення в послугах пасажирського транспорту. У зв’язку з цим, доцільним було б будівництво доріг проводити на умовах концесії, переведення їх до розряду платних, і це сприяло б розвитку транспортної мережі та її інфраструктури. Значних змін потребує зв’язок. Для забезпечення високого рівня послуг необхідно забезпечити впровадження комп’ютерних технологій у сферу телекомунікацій, а також розширення можливостей місцевих телефонних станцій. Безумовно кардинальних змін потребують також сфери освіти, культури та охорони здоров’я.

Як відомо, аварія на Чорнобильській АЕС призвела до радіаційного забруднення значної території України. Тому, завданням регіональних органів державного управління є вироблення механізму адаптації локальних соціально-економічних систем до таких умов. У зв’язку з цим, постає необхідність розробки оптимальної моделі мінімізації наслідків радіоактивного забруднення. Це, зокрема:

забезпечення належного рівня медичного обслуговування та оздоровлення населення; надання житла постраждалим сім’ям; формування сучасної соціальної інфраструктури; створення вузькоспеціалізованих і комбінованих організаційних форм за пріоритетами діяльності в зонах забруднення, доцільність і необхідність формування яких зумовлені вимогами концентрації виробництва та інтеграції виробничих процесів; запровадження спеціальних технологій і виробництв, формування комплексного радіоекологічного моніторингу та реабілітація екологічної системи з науковим і дослідно-конструкторським супроводом; виведення окремих підрозділів за межі зони забруднення з метою виробництва чистих видів продукції; дослідження просторового розподілу, моделювання та прогноз міграції радіонуклідів.

Необхідною умовою забезпечення високого рівня соціально-економічного розвитку регіону виступає визначення механізмів інституційно-ринкових перетворень, формування ефективно діючих ринків ресурсів, продуктів та їх інфраструктури. Найважливішими інститутами в цьому напрямку виступають: ринок власності; ринок підприємницької діяльності; ринок споживчих товарів; ринок оздоровчих і рекреаційних послуг; ринок цінних паперів.

Становлення регіонального ринку власності знаходиться у прямій залежності від масштабів приватизації, проведення якої характеризувалось недосконалістю правового поля, відсутністю належної методологічної та методичної бази, непродуманістю форм її здійснення. В результаті приватизації у багатьох регіонах України так і не намітилася тенденція підвищення ефективності господарювання вже у приватному секторі, хоча деякі підприємства змогли подолати період стагнації, здійснили модернізацію основних виробничих фондів, оптимізували структуру матеріальних витрат. На даному етапі особливо гостро стоїть проблема реформування відносин власності в аграрному секторі через його низьку ліквідність та слабку мобільність. Головною її складовою є приватизація землі та майна, адже саме вона потребує підтримки абсолютної більшості населення, оскільки соціальний фактор тут вагоміший навіть за економічну ефективність.

Непокоїть той факт, що із зміною форм власності не послабилась дія ряду чинників (загальноінфляційних процесів, недосконалості фінансово-грошової, податкової і митної політики держави, розірваності постачальницько-збутових відносин з партнерами країн СНД, відсутності досвіду самостійної орієнтації в ринкових умовах), що справляють негативний вплив на результати господарювання. Для підвищення результативності здійснення приватизації доцільними та необхідними є наступні заходи: посилення конкурсних умов під час продажі стратегічних об’єктів, удосконалене економіко-правове обґрунтування нових форм приватизації, забезпечення ефективної державної політики післяприватизаційної підтримки підприємств, формування дієвого механізму управління корпоративною власністю.

У пожвавленні ділової активності населення важливу роль відіграє підприємництво (особливо малі його форми), яке забезпечує створення нових робочих місць, сприяє перерозподілу наявного капіталу, наповнює місцевий ринок товарами першої необхідності. Шкода, що в ряді регіонів сектор малого бізнесу ще не став головним чинником розвитку прогресивних ринкових відносин, сумлінної конкуренції, зацікавленості серйозних інвесторів, тому й рівень безробіття там значно вищий, ніж у середньому по країні. В системі регулювання регіонального ринку підприємництва пропонуються наступні заходи спрямовані на активізацію розвитку малих форм господарювання, а саме: вдосконалення механізму реалізації кредитних ліній міжнародних організацій; розробка та впровадження ефективних фінансових та інвестиційних важелів державної підтримки; координація зусиль органів виконавчої влади всіх рівнів та громадських спілок шляхом створення координаційних рад; спрощення процедури реєстрації суб’єктів підприємництва та видачі ліцензій на здійснення окремих видів діяльності.

З метою забезпечення високого рівня життя населення важливо створювати сприятливі організаційні та економічні передумови для розвитку регіонального споживчого ринку. Проведені дослідження свідчать, що сьогодні його ефективне функціонування обмежується рядом об’єктивних та суб’єктивних причин. Скорочується товарообіг на душу населення, спостерігається значне переважання товарів іноземного виробництва, підприємства торгівлі сконцентровані як правило в містах, залишається низькою купівельна спроможність громадян. Значний вплив також роблять наступні фактори: недостатність оборотних засобів обслуговуючих підприємств і погані умови існуючої кредитної політики; відсутність ділових партнерських зв’язків між промисловими підприємствами, торговельними і побутовими організаціями з питань виробництва та поставок; низька ефективність контролю за станом торговельного і побутового обслуговування з боку владних структур. Для формування сучасного регіонального споживчого ринку необхідними заходами є: реструктуризація всієї системи споживчої кооперації; впорядкування торгівлі тютюновими виробами та алкогольними напоями; здійснення масової інвентаризації суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності; застосування у сфері побутового обслуговування населення кільцевого збирання замовлень спеціалістами-агентами в кожному населеному пункті; організація роботи спеціалізованих аграрних бірж; створення торгових домів.

Незаперечним є той факт, що в спектрі проблем соціально-економічного розвитку регіону чільне місце займає збереження та покращення здоров’я людини, а це досягається завдяки ефективному функціонуванню закладів рекреаційної галузі. Теперішня криза, що має місце в цій сфері, зумовлена дією ряду чинників, зокрема тим, що галузь довгий час фінансувалась з державного бюджету, а плата за рекреаційні послуги лише частково покривала витрати. Тому на сьогодні є і застарілою матеріально-технічна база, і недосконалим інфраструктурне облаштування, і низький рівень санаторно-курортних та туристичних послуг. З метою підвищення результативності використання рекреаційного пропонується забезпечити трансформацію територіальних рекреаційних систем в регіональний ринок рекреаційних послуг шляхом створення, розширення, реконструкції, перепрофілювання та приватизації рекреаційних закладів; впровадження нових форм рекреаційного обслуговування; створення підприємницьких структур та організації вільних економічних зон рекреаційного профілю; розвитку інформаційно-рекламної та маркетингової діяльності.

Особливої уваги потребує становлення регіональних ринків цінних паперів. За результатами досліджень запропоновано дієві підойми їх розбудови, зокрема: запровадження стандартів професійних учасників фондового ринку щодо обліку прав власності на цінні папери на основі подальшого розвитку національного депозитарію; використання сучасних фінансових та інформаційних технологій; спрощення порядку створення акціонерних товариств шляхом об’єднання процедур їх державної реєстрації; сприяння створенню саморегулятивних організацій, що об’єднують професійних учасників ринку, які працюють з дрібними інвесторами.

До основних аспектів формування ринкових відносин слід віднести формування конкурентного середовища, тобто забезпечення однакових умов функціонування підприємницьких структур. Встановлено, що створення, реорганізація (злиття, приєднання), придбання активів в сфері підприємництва призводить, як правило, до суб’єктивного обмеження конкуренції в разі відсутності досконалої системи контролю за економічною концентрацією. В таких умовах необхідною складовою антимонопольної політики у процесі регулювання цін та тарифів є забезпечення дотримання суб’єктами господарювання антимонопольних вимог. Важливе значення має й боротьба з недобросовісною конкуренцією. У першу чергу це стосується неправомірного використання його імені, умисного поширення неправдивих або неточних відомостей, що можуть завдати шкоди діловій репутації підприємця.

У процесі обґрунтування механізмів найкращого використання природо-ресурсних та виробничих чинників доцільно зробити масштабну оцінку проблем розробки засобів (заходів, важелів, методів) адаптації регіональних соціально-економічних систем до умов ринкової трансформації, а точніше до потреб ринку, як внутрішньорегіонального, так і міжрегіонального, національного і міждержавного. До найважливіших напрямків діяльності органів регіонального управління щодо здійснення трансформаційних перетворень слід віднести: раціональне використання природно-ресурсного потенціалу; структурно-товарну перебудову промисловості; структурно-майнову перебудову агропромислового виробництва; розвиток зовнішньоекономічних зв’язків та транскордонного співробітництва; інвестиційне забезпечення.

У ході дослідження природно-ресурсних передумов ринкової трансформації пропонується використання комплексного підходу для вирішення ряду проблем енергозбереження. Згідно з цим підходом система енергозбереження розглядається як п’ять відповідних підсистем стосовно обладнання, інформаційно-статистичного забезпечення, методичного супроводу, організації економії, обліку на регулювання. Це дозволяє економити як матеріальні, так і інтелектуальні ресурси під час розробки та впровадження заходів з енергозбереження. Але найактуальнішою проблемою є створення ринку енергоощадних технологій, обладнання і збільшення обсягів виробництва високотехнологічної енергоощадливої продукції, в тому числі на спільних підприємствах з використанням найсучаснішої закордонної елементної бази, комплектуючих вузлів і виробів, що відповідають світовим стандартам та розширення мережі організацій-виконавців послуг з енергозбереження, створення потужної виробничої бази енергозбереження та налагодження виробництва енергоощадливого обладнання.

Як один із напрямків структурної перебудови територіально-промислового комплексу регіону може стати створення промислово-фінансових груп. Апробованим засобом структурних перетворень є реструктуризація господарських формувань. Для сприяння безболісній адаптації підприємств до умов ринкової трансформації необхідно запровадити правила ринкової економіки в їх внутрішню структуру. Принциповою позицією в даному процесі є поділ організаційних структур підприємств на значно менш самостійні підрозділи. Необхідною умовою є створення ефективно функціонуючого внутрішнього економічного механізму, який ґрунтується на незалежному фінансовому обліку відповідних структурних одиниць, впровадження менеджменту виробництва та праці.

Соціально-економічне піднесення регіонів визначається рівнем розвитку аграрної сфери, яка зазнала значного деструктивного впливу в перехідний період. Не дивно, що значні зрушення стались в її функціонально-компонентній структурі, занепадають колись надприбуткові галузі, зростає матеріаломісткість та енергомісткість продукції. В таких умовах необхідно вдатись до таких кроків: здійснити земельну реформу, яка стимулювала б розвиток сектора життєздатних формувань сільськогосподарського виробництва; удосконалити ринкові механізми цінового регулювання, кредитно-фінансової системи та податкової політики; прискорити розвиток вітчизняного сільськогосподарського машинобудування та хімічної промисловості для забезпечення агропромислового виробництва сучасною технікою, мінеральними добривами, засобами захисту рослин, ветеринарними препаратами; сприяти впровадженню сучасних технологій і результатів науково-технічних досліджень; забезпечити раціональне використання земель, їх охорону, вжиття заходів для екологічної безпеки, оптимізацію структури угідь, відновлення використання зрошувальних і осушувальних систем, нарощування обсягів захисного лісорозведення.

Для регіонів, які мають природні, історичні та організаційно-економічні передумови участі в міжнародному поділі праці, одним з головних джерел наповнення бюджету є активізація зовнішньоекономічної діяльності. При цьому основними заходами виступають заходи, спрямовані на стимулювання міжнародної торгівлі, на пошук джерел новітніх технологій та додаткових фінансових ресурсів. На сьогодні хоча й намітилися позитивні тенденції в цьому напрямку (часткове скорочення імпорту, зниження проценту бартеризації виконання угод, встановлення контактів з новими партнерами), але залишаються невикористаними значні резерви. Назріла гостра необхідність пошуку таких форм міжнародного співробітництва, які доповнюючи державні контакти, найбільшою мірою враховували б специфіку регіонів, розділених державними кордонами, та сприяли б пом’якшенню наслідків їх існування через спільне вирішення соціально-економічних проблем. Найбільш дієвою й оптимальною формою прикордонних зв’язків, яка успішно апробована на європейському континенті, є єврорегіональна модель співпраці на принципах добровільності, децентралізації та самоуправління. І тому виходячи з усвідомлення, що лише спільні дії, збереження і зміцнення добросусідських і дружніх відносин, взаємна відкритість можуть гарантувати гармонійний розвиток територій, в деяких регіонах місцеві органи влади ініціюють створення транскордонних об’єднань.

Між тим запропоновані інституційні перетворення та структурна перебудова територіально-виробничих комплексів не матимуть позитивного результату без достатньої кількості інвестиційних ресурсів. І саме тут важливе значення має інвестиційна привабливість регіону. Новим підходом щодо її визначення виступає картографічний метод, який дає можливість досить швидко зрозуміти, які території мають найбільш сприятливі передумови для припливу іноземного та вітчизняного капіталу. На жаль, є ряд прикладів, коли найбільш інвестиційно привабливі регіони не мають відповідних інвестиційних потоків. В таких випадках кардинальної корекції потребує політика соціально-економічного розвитку регіону, адже важелі й засоби, які вона використовує блокують залучення капіталу, а відповідно й поповнення обігових коштів підприємств, оновлення та модернізацію основних виробничих фондів.

Під час обґрунтування механізмів вдосконалення управлінських рішень в системі регіонального розвитку слід визначити основні засади конкретних заходів та важелів концентрації фінансових ресурсів на реалізацію основних пріоритетів. Методологічною базою їх досягнення виступає розробка регіональних програм, 

які є інструментом прямого впливу на формування ринкової економіки, інтеграції державних та регіональних інтересів і відносин. Для забезпечення керованості процесами розвитку регіону пропонується здійснювати розробку та реалізацію трьох груп комплексних програм: розвитку території; розвитку інфраструктури; розв’язання господарських проблем.

Як підтверджують результати досліджень, процес розробки цих програм повинен проходити в три етапи. Необхідно запровадити загальний підхід до їх реалізації, що ґрунтується на таких принципах: компоненти програми формуються в порядку зростання їх значимості для кожного з етапів виконання проектів; для кожної з компонент визначаються декілька способів реалізації, що відрізняються якістю і відповідно термінами; на основі аналізу даних, зведених у спеціальну матрицю, розробляється графік виконання кожної з компонент проекту. Основною базою цього обґрунтування виступає ранжування локальних цілей розвитку регіону за пріоритетністю реалізації, і вона буде сформована на основі оцінки системоутворюючих чинників соціально-економічного розвитку регіону.

Крім того, розробка програм повинна включати сучасні підходи проектного аналізу, методи якого апробовано закордонною практикою з метою мобілізації інвестиційних ресурсів в умовах їх обмеженості. Відправним пунктом тут має стати визначення інвестиційних можливостей. Саме тому до основних завдань відносяться підходи та критерії порівняння і обґрунтування альтернативних рішень. Проектні дослідження повинні здійснюватися на основі техніко-економічних обґрунтувань інвестиційних проектів, які у певній сукупності виступають основною умовою фінансового забезпечення програми регіонального розвитку.

Важливим класом цільових програм соціально-економічного розвитку є програми створення і використання можливостей великих регіональних інфраструктурних комплексів, що можуть використовуватися для продукування послуг господарського розвитку держави в цілому. Як приклад пропонується розглянути проект створення спеціальної економічної зони “Інтерпорт-Ковель”. Основна ідея формування СЕЗ – поєднання багатофункціональних транспортно-складських функцій з широким спектром інших послуг, що включають митне та банківське обслуговування, страхування, брокерські, юридичні, транспортно-експедиційні й агентські послуги зовнішнього зв’язку, обслуговування водіїв вантажного транспорту, гуртову торгівлю зі складів, автосервіс. Все це пов’язано з необхідністю модернізації Ковельського транспортного вузла до рівня, який би здійснював забезпечення інтермодальних перевезень і поєднання функцій українського перевалочного пункту та пункту європейського транспорту, а також розвитку сучасної прикордонної інфраструктури. Базою впровадження проекту виступає наявна прогнозована структура вантажопотоків залізничного та автомобільного транспорту, геополітичного положення України, транспортно-географічного розташування м. Ковеля. Необхідність використання СЕЗ “Інтерпорт-Ковель” виходить з потреб забезпечення ефективного обслуговування зовнішньої торгівлі між Східною, Західною, Центральною Європою та Азією.

Дещо на інших засадах повинна здійснюватися розробка та реалізація комплексних програм використання можливостей колишніх промислових центрів. Для апробації нововведень такого роду була використана програма пріоритетного розвитку території міста Нововолинськ, яка полягає у наступному: забезпечення ефективного комплексного використання виробничого потенціалу природних ресурсів регіону; впровадження найсучасніших засобів в технологічному процесі (пріоритет найсучасніших технологій); підтримка створення нових підприємств малого та середнього бізнесу, в тому числі з участю іноземних інвесторів; об’єднання транспортних і складських функцій з комплексом інших послуг (багатофункціональність).

Ілюстрацією програмного забезпечення реалізації політики соціально-економічного розвитку регіону рекреаційного типу виступає використання можливостей Шацького національного природного парку. Необхідність належного обґрунтування розвитку локального рекреаційного комплексу у формі програми пояснюється дією ряду соціальних чинників державного та місцевого значення. З одного боку, це нереалізований попит населення на рекреаційні послуги, з іншого-це можливість розширення ринку робочих місць, підвищення добробуту місцевого населення, активізація приватної діяльності. Основними її засадами є: створення нових і модернізація існуючого санаторію, будинків відпочинку, туристичних баз з цілорічним режимом роботи; розвиток мережі туристичних маршрутів (пішохідних, водних, кінних); розвиток мережі супутніх послуг для рекреантів; оновлення інфраструктури санаторно-курортного та туристичного господарства: облаштування доріг, забезпечення сервісного обслуговування транспортних засобів, систем зв’язку, водопостачання, каналізації, прибирання території, захоронення сміття та відходів.

Зрозуміло, що на сьогодні повна реалізація пропозицій, спрямованих на побудову принципово нової методологічної бази політики регіонального розвитку, є достатньо проблематичною через існуючі інституційні, організаційні, правові бар’єри. Для їх ліквідації потрібна адміністративна реформа, яка стала б дієвим каталізатором підвищення ефективності управління процесами соціально-економічного розвитку регіонів, зробила б їх більш динамічними і мобільними.