Використання трудового потенціалу крізь призму
нової парадигми науки ХХІ століття

Любов Шевчук

Розкритий погляд на зміст трудового потенціалу, проаналізовані особливості його використання крізь призму нової парадигми науки ХХІ століття. Велика увага приділена формуванню цієї парадигми та її ролі у перспективному цивілізаційному поступі

Використання трудового потенціалу в період українських економічних реформ засвідчує малоефективність підходу до економічних трансформацій в Україні на методологічних засадах, властивих розвиненим ринковим економікам. В результаті визріває переконання у необхідності зміни методологічної парадигми і парадигми практики господарювання. Тобто мова йде як про парадигму економічної науки, так і про реформаційну парадигму. Вказані нові парадигми повинні базуватися на методологічній та практичній цінності економічної стратегії у нестабільних соціально-економічних системах (при цьому, безумовно, вони повинні бути морально ціннісними з точки зору виживання цивілізації на планеті Земля, тобто вони не можуть суперечити новій парадигмі розвитку цивілізації). Але навіть у такому випадку їх впровадження в українське суспільство повинно здійснюватися адаптовано як для української економічної науки, так і для практики українського господарювання. Очевидно, що аналіз використання трудового потенціалу крізь призму вивчення нестабільних економік та розробку політики стабілізації вимагає застосування спеціальної і специфічної теоретико-методологічної бази, відмінної від тієї, що зазвичай використовується у розвинених економіках. Але ця спеціальна і специфічна теоретико-методологічна база повинна будуватися в рамках нової парадигми науки в цілому. 
Дослідження автором низки соціально-економічних явищ в регіонах України (наприклад, дослідження процесів праці, вивчення закономірностей міграційних процесів, аналіз соціально-економічних полів регіонів тощо) показали, що в рамках існуючої парадигми науки практично неможливо пояснити їх сутність та закономірності функціонування. Ці дослідження засвідчували, що отримання нових теоретичних знань про регіон як про живу соціально-економічну систему можливе лише в рамках нової парадигми науки в цілому, розробка якої особливо активізувалася в останньому десятиріччі ХХ століття. Стара парадигма, в системі відліку якої господарство досліджувалося в основному під кутом зору соціальних функцій виробничо-трудової сфери, де населення розглядалося, як правило, ізольовано від економічної діяльності і де дуже часто навіть управлінсько-організаційна діяльність тлумачилася як другорядна, не дає можливості говорити про регіон як про живий соціально-економічний феномен і про такі елементи в його структурі, як поля.
Ось чому постало питання розробки нової парадигми науки, яка би повною мірою враховувала нагромаджені впродовж останніх десятиліть нові знання. Наголосимо, що на зламі тисячоліть науковці найрізноманітніших галузей знань надзвичайно гостро відчувають необхідність зміни парадигми науки. Така потреба не є цілком новим чи незвичайним явищем. Потреба у зміні парадигми науки виникала в різні історичні періоди розвитку людства в умовах критичного кількісного нагромадження знань, який вимагав їх тлумачення на новому якісному рівні. Зазначимо, що слово «парадигма» у перекладі з грецької означає “приклад”, “взірець”. В сучасній довідковій літературі воно тлумачиться по різному. Так, у “Філософському словнику” під парадигмою науки розуміється строга наукова теорія, втілена в системі понять, що виражають істотні риси дійсності; способи бачення і моделі пізнаваної реальності; стандарти і цілі науки; або вихідна концептуальна схема, модель постановки проблем і методи їхнього вирішення; оцінка на істинність результатів дослідження за науковими канонами, які панують на протязі певного наукового періоду у науковому співтоваристві [10, с.475]. В “Соціологічному енциклопедичному словнику” парадигма науки трактується як короткий опис основних понять, припущень, пропозицій, процедур і проблем будь-якої самостійної галузі знань, або теоретичного підходу [6, С. 232]. На нашу думку, під парадигмою науки в цілому слід розуміти систему відліку (теорії, категорії поняття), яка розкриває основи світобудови. При цьому зазначимо, що нова парадигма науки в цілому – це не тільки нова система відліку у вигляді теорій, категорій, понять. Це і зміна шляху пізнання, який має бути узгоджений з системою відліку нової наукової парадигми. Тобто мова йде про побудову нового графу пізнання. У науковій літературі обговорювалося, що, очевидно, нова парадигма науки ХХІ століття вимагає переходу з характерного для «теорії відображення» двохелементного графу «реальність – наука» (згідно концепції Арістотеля–Ньютона-Енштейна) на п'ятиелементний – «ідея реальності – реальність - пізнання ідей реальності - пізнання реальності - комплексне пізнання» (згідно концепції Платона - Августіна – Аквіната - Менделя). Різниця між вищезгаданими формами світосприйняття полягає в тому, що за допомогою першого графу можна розглядати примітивно організовану матерію, чи матерію на дуже високому рівні генералізації, а за допомогою другого графу - матерію, яка складається з об'єктів, що мають складну організацію, чи доступніший для пізнання рівень генералізації. Слід додати, що ступінь складності організації таких об'єктів близька до організації живих істот. В наш час все більше вчених вважають, що неможливо уявити, як складна з точки зору організації, система і відповідно, досконала, виникла «сама по собі», випадково, без попередньої ідеї («породжуючої моделі»). Саме при вивченні складних систем наукові дослідники зустрічаються з багаточисельними принциповими труднощами, що затримують процес пізнання оточуючого світу.
Отже, по-перше, складні системи не можуть існувати без попередніх ідей (інформації, яка є ядром самоорганізації систем); по-друге, пізнання їх організації в будь-якому випадку пов'язане з діяльністю людини, принципами її світобачення.
Саме тому низка сучасних наукових досліджень в різних галузях знань спрямована на пошуки нової парадигми науки.
В історії людства траплялися відкриття, які водночас змінювали систему відліку, ставлячи на порядок денний необхідність впровадження в практику життєдіяльності нову парадигму науки. Як правило, такі відкриття здійснювалися в конкретній галузі знань хоча впливали на парадигму науки в цілому. Так, астрономічні відкриття Галілео Галілея (1564-1642) аргументували істинність геліоцентричної системи Коперніка. Ці відкриття, а також постулати Галілея про те, що світ безконечний, матерія вічна, а природа єдина, стали наріжними каменями нової системи відліку, тобто нової парадигми науки того часу. В результаті перебудувалися парадигми конкретних галузей знань.
На зламі тисячоліть людство впритул наблизилося до «невидимого світу», який все більше розкривається перед дослідниками у вигляді інформаційних, соціально-економічних та інших характерних для всіх земних об’єктів полів, у тому числі біополів, віртуальної реальності, особливих станів свідомості тощо. Формується нова система відліку, яка, безумовно, завершиться новою парадигмою ХХІ століття.
Зазначимо, що нова парадигма науки ХХІ століття викристалізовується у світоглядних напрямках, які розробляються ученими різних галузей знань, практично, одночасно. У більшості випадків ці світоглядні напрямки знайшли своє відображення у створенні нових галузей знань з новими назвами, які претендують на загальні, універсальні основи світорозуміння. Серед цих галузей знань – еніологія (Г.І.Швебс), екогомологія (С.М.Злупко), гіперекономіка чи новітня теоретична економіка (Б.В.Прикін), економічна психологія (С.І.Долгов) та ін. Мають місце і спроби побудови універсальної парадигми науки (М.М.Некрасов). 
Ось як, наприклад, розкриває зміст науки «еніологія» Г.І.Швебс: «Еніологія – це міждисциплінарна галузь знань про енергоінформаційний обмін в Природі і Суспільстві, слабкі екологічні зв'язки і розуміння Світу, як неперервної єдності корпукускулярної матерії і полевої субстанції, наприклад, електрона і кулонівського поля, людини і її біополя, юрби і властивого їй інформаційного поля. Наукова основа еніології базується на сучасних досягненнях квантової електродинаміки, теорії фізичного вакууму і низки інших фізичних напрямів, а також принципово нового розуміння свідомості і прояву життя, у тому числі в небілковій формі. Таким чином, об'єктом дослідження еніології є енергоінформаційна і інформаційно-інтелектуальна субстанція (тонка матерія), а предметом – взаємозв'язок і взаємообумовленість щільної і тонкої матерії» [8, С.346]. Як бачимо, мова іде про тонкий (невидимий) і щільний (видимий) світ, розгляд якого в єдності вимагає нових підходів до його вивчення. 
С.М.Злупко ставить питання про формування науки екогомології, в яку закладена ідея органічності розвитку людини і довкілля. На його думку, «особливість екогомології, її сутності та широкого спектру ознак є те, що вона трактує єдність людини і природного довкілля з позицій органічності розвитку, який охоплює не тільки тіло, але душу і дух людини. Усіма цими складниками людина перебуває в природі, знаходячись з нею у фізично окреслених і невидимих духовних зв'язках» [2, С. 36]. Наведене визначення сформульоване в дещо іншій формі від попереднього, але має, по суті, той самий зміст: мова іде про визнання єдності «тонкого» і «щільного» світу.
Власне бачення нової парадигми науки закладене Б.В.Прикіним в праці «Новітня теоретична економіка. Гіперекономіка (концепція філософії і природознавства в економіці)» [6]. Вчений констатує, що людина, беручи участь в комбінованому і альтернативному обміні частинок речовини і енергії в екосистемі як її елемент, перебільшує свій внесок в результати і применшує затрати, пов'язані з використанням природних ресурсів. В результаті формується негативний ефект, який скорочує тривалість існування людства на Землі. Отже, людина перекладає таким чином відповідальність на суміжні (спряжені) природні системи і знижує тим самим попит на саму себе з боку природи. Саме таке бачення Б.В.Прикіним взаємозв'язків людини в екосистемі з елементами останньої і створює підґрунтя побудови основ гіперекономіки. Адже, на його думку, гіперекономіка – це наука про ефективні функціонально-економічні дії людства з метою забезпечення свого максимального перебування на Землі, створення рівнозважених і нерівнозважених станів співпраці з екосистемою [6, С.6]. Ось чому ця наука вимагає формулювання нової концепції – економічної парадигми, яка враховуватиме особливості функціонування природних відкритих систем і відображатиме спільні дії природи і людини.
С.Долгов в своїй статті «Економічна психологія і економічна інформація» акцентує увагу на інформаційних та психологічних факторах, творчих здібностях і здатностях особистостей реалізувати їх в процесі діяльності як на визначальних в економічній діяльності людини. Він наголошує, що саме ці складові повинні займати ключові позиції в новій парадигмі економічної науки [1, С.97]. Цей учений наголошує на унікальній ролі в новій парадигмі інформаційного поля (чи інформаційного блоку), вважаючи, що воно є невід'ємною частиною сучасної економіки. 
С.Долгов виділяє п'ять таких «полів», блоків чи рівнів в національній економіці, які впливають, діючи одне на інше в деякій послідовності: 1) інформація, інформаційне поле; 2) психологічне поле «очікувань» (прогнозів); 3) фінанси, поле грошових, фінансових ресурсів; 4) матеріальні ресурси (праця, уречевлений капітал, земля); 5) реальний сектор економіки (виробництво товарів, послуг, об'єктів інтелектуальної власності). На його думку, взаємодія цих блоків визначається імпульсами, які передаються від одного з них до іншого. 
Стосовно проблематики, що розглядається, варто зупинитись також на сформульованій М.М. Некрасовим у книзі «Ансамбль універсальних світів» новій парадигмі світобачення, яка базується на аналізі психо-енергетики людини та її взаємозв'язків з оточуючим світом. На його думку, нова парадигма повинна включати:
1.Філосовсько-психологічну систему, яка пояснює основні типи взаємодії і взаємозв'язку відчуттів, почуттів, емоцій, думок і прагнень людини.
2.Ця філософсько-психологічна система повинна охоплювати найбільшу кількість відомих філософських, релігійних і езотеричних теорій.
3.Ця система повинна відповідати аналогам краси і гармонії [4, с. 6].
Наведений вище текст засвідчує, що на сьогоднішній день відсутня загальноприйнята система відліку (положення, принципи), яку б більшість науковців беззаперечно вважали новою парадигмою науки. Але той же текст говорить про те, провідні уми різних галузей знань впритул наблизилися до визначення цієї системи.
Загалом, конкретний зміст парадигми будь-якої галузі науки залежить як від принципових положень пізнання світу (в даному випадку послідовності та змісту графів, які характеризують процес пізнання), так і від того, для характеристики яких сфер і підсистем науки вона використовується.
В усіх названих галузях знань простежуються подібні риси нової парадигми: гармонія між людиною і довкіллям (природним, техногенним і соціальним), визнання в структурі об'єктів, процесів, явищ наявності щільної і тонкої матерії як таких, що взаємопроникають і взаємодоповнюють одна одну. Саме завдяки цим рисам, вивчення полів, у тому числі і соціально-економічних, які входять, як ми вже зазначали вище, в структуру всіх земних об'єктів, є можливим в рамках нової парадигми науки. 
Як бачимо, усі наведені вище спроби побудови нової парадигми у тій чи іншій мірі пов’язані з Людиною (яка, до речі, є феноменальним уособленням поєднання тонкого і щільного світу), її положенням і місцем у світобудові, а значить, безперечно, з питаннями праці та діяльності Людини на Землі.
У якості однієї з перших спроб розробки нової парадигми можна розцінити нові, кардинально відмінні від попередніх погляди на працю, які були сформульовані у вигляді теорії енергетичної економіки в кінці ХІХ ст. С.А.Подолинським у дослідженні "Праця людини та її відношення до розподілу енергії". Учений стверджував, що “загальна кількість енергії, накопиченої на земній поверхні, і, яка знаходиться в розпорядженні людини, поступово збільшується. Збільшення це відбувається під впливом праці людини і домашніх тварин... [5, С. 138]. Як бачимо, С.Подолинський у цій теорії розглядає процеси суспільного розвитку, в основі яких лежить рух потоків речовини та інформації, крізь призму процесів енергетичного обміну, заклавши таким чином витоки нової парадигми науки. Але загальновідомо, що існує наука термодинаміка, яка вивчає енергообмін, і що дуже важливою складовою цієї науки є концепція про взаємозв'язки між енергією і життям, між енергією та рослинним і тваринним світом тощо. Отже, можемо зробити висновок, що С.Подолинський зробив спробу створити теорію енергетичної економіки, взявши за підгрунтя закони термодинаміки. Проте, С.Подолинському на той час бракувало наукових відкриттів у якості аргументів, що обґрунтовували б його теорію. Ці відкриття були зроблені пізніше, у другій половині ХХ століття. І ці відкриття засвідчують, що науку про енергообмін слід застосовувати не тільки по відношенню до щільної матерії, але й стосовно тонкої, приймаючи до уваги їх взаємопроникність. На жаль, подібні дослідження були перервані революційним переворотом 1917 р. на тривалий час. Лише в наші дні вони відновилися в повній мірі.
Якщо більш детально проаналізувати еніологічні погляди Г.І.Швебса, екогомологічні постулати С.М.Злупка, гіперекономічні положення Б.В.Прикіна, економіко-психологчні засади С.І.Долгова, універсальні тези М.М.Некрасова, то стає очевидним, що всі вони у тій чи іншій мірі торкаються питань енергообміну, а значить термодинаміки. Зазначимо, що й інші провідні науковці використовували закони термодинаміки для дослідження і пояснення найрізноманітніших суспільних явищ. Так, І.Р.Юхновський використав ці закони для обґрунтування закономірності розпаду колишнього Радянського Союзу, розглядаючи його як закриту систему, в яку не поступала достатня кількість енергії ззовні, тобто від інших країн, через підтримувану з ідеологічних міркувань ізоляцію (так звану «залізну завісу»). Інший приклад: в 2001 р. опублікована монографія В.С.Коломийчука «Соціально-економічний розвиток адміністративного району в умовах перехідної економіки (підходи до вивчення, стратегії розвитку)”, у якій автор наголошує на тому, що слід застосовувати (до речі, ним успішно це зроблено) закони термодинаміки при вивченні такої складної суспільної територіальної системи як адміністративний район [3, с.53 - 56].
Отже, очевидно, що нова парадигма повинна базуватися, в першу чергу на законах термодинаміки. Щоб перевірити наші припущення, спробуємо ще раз проаналізувати проблеми праці Людини на Землі, сутність трудового потенціалу крізь призму енергообміну. 
Насамперед звернемося до поняття енергії. Енергія – це здатність здійснювати роботу. Коли над тілом чи тілом здійснюється робота, то воно втрачає чи отримує енергію. Людина теж здатна виконувати роботу, тобто діяти. У найширшому розумінні діяльність трактується як спосіб буття людини в світі, здатність її вносити в дійсність зміни. І з цим не можна не погодитись. Адже кожна людина у будь-яку мить свого життя діє. Отже, діяльність – це головна ознака людини. Життя людини – це діяльність. Таким чином, діяльність можна розглядати як роботу у вигляді сукупності дій (одиничних актів) у часі і просторі.
Діяльність властива і групі людей (соціальній, територіальній чи іншій), і етносу, і цивілізації на планеті Земля в цілому. Але тоді в процесі діяльності тих чи інших груп чи верств населення з’являються дії, тобто елементи діяльності, які характерні тільки для цих конкретних груп, верств чи етносів, і відсутні у окремих людей. При цьому окремим людям характерні власні види діяльності, які накладаються одна на одну, переплітаються, взаємовизначаються, або взаємовиключаються. Результати діяльності окремих людей, як і результати діяльності груп, верств і етносів, також накладаються одні на інші, дуже часто проявляючись з відставанням в часі. Але різні результати проявляються з різними інтервалами часу, що в кінці кінців призводить до суттєвої зміни умов буття людей. З однієї сторони, інтесивно розвивається техногенне середовище, забезпечуючи населенню певний рівень комфортності проживання, з іншої, - відбувається знищення можливості існування багатьох видів рослин та тварин на великих територіях. Недарма виникло прислів’я: “Людина крокує по Землі, а пустеля йде за нею”. 
Діяльність – це не тільки головна ознака людини, це і її стан. Діяльність є також головною ознакою і станом суспільства, що може мати надзвичайно широкий діапазон – від військової ситуації до щастя і процвітання.
Але, діяльність є не що інше, як перерозподіл енергії, носіями якої є людина, група людей або частина суспільства, суспільство. Отже, людина, група людей або частина суспільства, суспільство володіють запасами енергії (запасами праці), які і слід визначити як трудовий потенціал. В процесі діяльності, тобто в процесі перерозподілу енергії відбувається її нагромадження (формування трудового потенціалу) і трансформація та втрата (в процесі діяльності, зокрема, використання трудового потенціалу). При цьому зазначимо, що запаси енергії (запаси праці) формуються як на тонкому (запаси ідей, віртуальні запаси тощо), так і на щільному (запаси мускульної енергії, запаси біологічної стійкості організму, запаси здоров’я і т.ін.) планах.
Розвиток цивілізації на нашій планеті засвідчує, що запаси трудового потенціалу на Землі постійно зростають. Але за рахунок чого ? Звернемося до другого закону термодинаміки, суть якого полягає у наступному: при всіх енергообмінах чи енергетичних перетвореннях, якщо не відбуваються втрати енергії чи подача її ззовні в систему, потенційна енергія на кінцевому етапі буде завжди меншою, ніж на початковому етапі. На Землі величина трудового потенціалу (тобто енергія) збільшується. Отже, на планету повинна поступати постійно додаткова енергія. І ця енергія дійсно поступає у вигляді сонячної енергії. Вперше на цьому закцентував увагу С.А.Подолинський. А у XX столітті такий висновок був підтверджений науковими дослідами. На основі наукових результатів талановитий український вчений М.Ф.Тимочко твердив: "фактично ми є згустком сонячного світла. І, споживаючи "законсервовану" сонячну енергію, ми трансформуємо її у оте – Я - власний організм. Коли ж сонячна енергія переходить у нашу тілесну… це і є точкою переходу однієї енергії в іншу – життєдіяльну”[2]. І дійсно, сонячну енергію людина отримує безпосередньо, а також, споживаючи поживні речовини, у вигляді рослинної, тваринної їжі, води повітря, тепла тощо. 
Далі надзвичайно важливо простежити, як все-таки відбувається перерозподіл енергії, тобто формування трудового потенціалу (нагромадження енергії чи запасів праці) і його використання (трансформація і витрачання енергії).
Звернімося до першого закону термодинаміки, який еквівалентний збереженню закону енергії у теплових процесах. Цей закон був сформульований Г.Гемгольцом у 1847 р. і звучав так: внутрішня енергія, що є функцією стану системи поповнюється за рахунок теплової ззовні і витрачається на виконання роботи. Отже, згідно з першим законом термодинаміки енергія може перетворюватися із однієї форми в іншу, але не може виникати чи щезати. Таким чином, акумулюючись (через складний ланцюг від сонячного проміння, тобто від теплової та іншої енергії, до рослинної і тваринної сировини – продуктів харчування) в носіях трудового потенціалу – людях, сонячна енергія (потенційна енергія), перетворюється на теплову (еманації біологічних тіл в процесі їх життєдіяльності), ментальну (розумова діяльність), астральну (емоційна робота) та трансформується в готові продукти, розсіюється в просторі, залишаючись в кінцевому результаті на планеті Земля. При цьому мають місце певні втрати енергії. Ефективність перетворення потенційної енергії у корисну, тобто у енергію цивілізаційного поступу, залежить від типу трансформуючої системи, тобто від рівня розвитку продуктивних і деструктивних сил та співвідношення між ними на Землі. Зазначимо, що ми розглядаємо продуктивні сили як поєднання місць прикладання праці і людських ресурсів, в результаті чого здійснюється діяльність корисна суспільству, частині суспільства чи людині при умові, що ця діяльність не суперечить суспільним морально-етичним нормам і цінностям. Як бачимо іде мова про продуктивне використання трудового потенціалу. В такому випадку і праця священика, і робота лікаря, і викладацька діяльність - це праця, а самі вони є елементами продуктивних сил. Крім того, у такому випадку йде мова про реальні продуктивні сили. Але продуктивні сили можуть бути також фіктивними. У ролі фіктивних продуктивних сил виступають роз'єднані їх елементи (наприклад, є місця прикладання праці і є люди, які в силу тих чи інших обставин вимушені перебувати в неоплачуваних відпустках тощо, тобто продуктивні сили не функціонують). Види діяльності, які не відповідають суспільним морально-етичним нормам і цінностям, - наркобізнес, сутенерство, система рекету, військова діяльність агресивного характеру та інші види діяльності – слід розглядати, на нашу думку, як деструктивні сили.
Якщо взяти до уваги перший закон термодинаміки, згідно з яким при енергообміні і взаємоперетвореннях енергія продуктів процесу плюс енергія, яка виділяється в цих процесах, завжди дорівнюють сумі енергій, якою володіли вихідні компоненти процесів, тобто потенційній енергії, то стає очевидним, що запаси праці, що нагромаджуються на Землі, перетворюються через дві трансформуючі системи (продуктивні сили та деструктивні сили). При цьому, потенційна енергія (запаси праці) дорівнює сумі трансформованих енергій через вказані трансформуючі системи. Це означає, що, якщо енергія, яка трансформується завдяки функціонуванню продуктивних сил, є більшою від тої, що перетворюється через деструктивні сили, то на планеті Земля відбувається цивілізаційний поступ. Якщо через деструктивні сили перетворюється більше енергії, то має місце цивілізаційна деградація. Такий погляд на зазначені речі заставляє в новому ракурсі подивитися на так званий сталий чи збалансований розвиток. Чи це не означає, що під сталим (збалансованим) розвитком тої чи іншої території слід розуміти рівнозначний розвиток двох трансформуючих систем – продуктивних сил і деструктивних сил ? Тобто, при сталому (збалансованому) розвитку продуктивні сили повинні дорівнювати деструктивним, чи ні ? Або, яким повинен бути перерозподіл потенційної енергії (запасів праці) при сталому (збалансованому) розвитку ? Відповіді на ці запитання вимагають серйозних фундаметальних наукових досліджень у світлі нової парадигми ХХІ століття.
Не менше подібних питань виникає при розгляді використання запасів праці крізь призму постулату другого закону термодинаміки про необоротність термодинамічних процесів. Вказаний постулат передбачає напрям всіх подій, які приймають участь в енергообміні, і цей напрям подій називають "стрілою часу". Це означає, наприклад, що, якщо із запасів праці виділена метальна енергія у вигляді думок, які не зафіксовані технічними пристроями чи за допомогою письма, то назад у запаси праці їй уже не повернутися. Як надалі трансформується ця енергія ? Яку роль вона відіграє у цивілізаційному поступі? Чи це означає, що йде мова про втрати запасів праці з точки зору використання трудового потенціалу. Як бачимо, і тут очевидна необхідність нових наукових досліджень крізь нову парадигму науки, яка припускає взаємопроникність тонких і щільних енергій.
Отже, погляд на використання трудового потенціалу крізь призму нової парадигми науки ХХІ століття, подальші дослідження в цьому напрямі, дадуть змогу відшукати шляхи більш ефективного використання трудового потенціалу при менших затратах потенційних запасів праці, при менших їх втратах, а також при керованому взаємоперетворенні вивільнених в навколоземний простір тонких і щільних енергій. Це, безумовно, сприятиме перспективному цивілізаційному поступу на планеті Земля.

Література:

1. Долгов С. Экономическая психология и экономическая информация // Российский экономический журнал. – 1999. - № 1. – С. 95-103. 
2. Злупко С.М. Екогомологічна компонента регіонального управління і місцевого самоврядування // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональне управління і місцеве самоврядування. Основи формування регіональної соціально-економічної політики (Щорічник наукових праць). Випуск ХІV / НАН України. Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відп. ред. академік НАН України М.І.Долішній. – Львів, 2000. – 35 - 47 с.
3. Коломийчук С.В. Соціально-економічний розвиток адміністративного району в умовах перехідної економіки (підходи до вивчення, стратегії розвитку). – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – 440 с.
4. Некрасов М.М. Ансамбль универсальных миров. – М.: ИНСАН, 1992. – 160с.
5. Подолинський С. Людська праця та її відношення до розподілу енергії // Українська економічна думка: Хрестоматія / Упорядник, наук. ред., авт. вст. розд. і біогр. довід. С.М.Злупко. – К.: Знання, 1998. – С. 125 - 139.
6. Прыкин Б.В. Новейшая теоретическая экономика. Гиперэкономика (концепции философии и естествознания в экономике). – М.: “Банки и биржи”; Издательськое объединение “ЮНИТИ”, 1998. – 446 с.
7. Социологический энциклопедический словарь / Ред. - коорд. академик РАН Г.В.Осипов. – М.: Издат. группа ИНФРА-М – НОРМА, 1998. – 488с.
8. Швебс Г.И. Прорыв прошлое. Научно-эзотерическое миропонимание. Книга 1. – Одесса: Маяк, 1998. – 300 с.
9. Шевчук Л.Т. Тудове мотивацiйне поле i значення його дослiдження для рацiонального використання трудового потенцiалу регiону. // Проблеми рацiонального використаня соцiально-економiчного та природно-ресурсного потенцiалу регiону. Тези республiканської науково-практичної конференцiї. Ч.I. Луцьк, 1993. – С.200-201.
10. Філософський словник/ Під ред. В.І. Шинкарука. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. – 800с.














Шевчук Любов Теодорівна – кандидат економічних наук, доцент кафедри економічної та соціальної географії Львівського національного університету імені Івана Франка, старший науковий співробітник Інтситуту регіональних досліджень НАН України.


Shevchuk L.T. Usage of labour force according to the view of new paradigm of the science ХХІ century // Regional Economy.- 2001. – № 3. – P.
Own view of the meaning of labour force has been substantiated, peculiarities of its using according to the view of new paradigm of the science XXI century has been analized. Main attention is paid to forming of this paradigm and it role in perspective civilization development.


Шевчук Л.Т. Использование трудового потенциала сквозь призму новой парадигмы науки ХХІ столетия // Региональная экономика. – 2001. - № 3. – С.
Раскрытый взгляд на содержание трудового потенциала, проанализированы особенности его использования сквозь призму новой парадигмы науки ХХІ столетия. Большое внимание уделено формированию этой парадигмы и ее роли в перспективном развитии цивилизации.