Розглянуто проблеми та перспективи реалізації «зеленої» трансформації вугільних мікрорегіонів українсько-польського прикордоння. Виявлено головні виклики та загрози для мікрорегіонів в умовах декарбонізації економіки, а також визначено напрями активізації процесів справедливої трансформації, ураховуючи європейські стандарти та стратегії. Дослідження зосереджується на визначенні ключових перешкод для сталого розвитку, оцінюванні соціально-економічного впливу реструктуризації вугільної промисловості та розробленні пропозицій стосовно механізмів прискорення переходу до низьковуглецевої економіки. Оцінено роль політики ЄС та національної політики, фінансових інструментів і транскордонного співробітництва у сприянні трансформації. Використано системний аналіз і емпіричні дані щодо економічної, соціальної та екологічної складових функціонування вугільних мікрорегіонів. Проведено порівняльний аналіз з європейськими практиками трансформації, що базуються на стратегіях Європейського зеленого курсу, зокрема у сфері декарбонізації, інноваційного розвитку та адаптації до змін клімату. Визначено характерні особливості соціально-економічного стану вугільних мікрорегіонів, серед яких провідними є залежність економік від добувної промисловості, низька інноваційна активність та обмеженість зайнятості у високотехнологічних секторах. Виявлено, що трансформаційні процеси супроводжуються скороченням робочих місць, утратою фінансової спроможності громад та обмеженою інтеграцією до нових економічних моделей. Окреслено напрями збереження рівня економічного розвитку мікрорегіонів українсько-польського прикордоння в умовах закриття вугільних підприємств: диверсифікація економічної діяльності, розвиток відновлюваних джерел енергії, удосконалення механізмів державної підтримки та залучення міжнародних ресурсів. Запропоновано рекомендації щодо інтеграції місцевих стратегій розвитку до загальнонаціональних та європейських програм через упровадження інструментів справедливої трансформації. Основні напрями підтримки та стимулювання рівня економічного розвитку мікрорегіонів українсько-польського кордону в контексті закриття вугільних підприємств: 1) збереження та розвиток демографічного потенціалу територій, що справляє значний вплив на соціально-економічні тенденції мікрорегіонів через розвиток місцевого ринку праці, активізацію взаємодії з молоддю, реформу системи спеціалізованої освіти в мікрорегіонах, перепрофілювання та підтримку шахтарів у працевлаштуванні, залучення ВПО (зокрема сімей з дітьми) та інтеграцію їх у соціально-економічне життя громад; 2) розвиток конкурентного економічного середовища в мікрорегіонах. Результати дослідження можуть бути використані для розроблення стратегічних планів і програм розвитку вугільних мікрорегіонів, спрямованих на забезпечення інтеграції їх в економіку регіону та держави в умовах курсу на декарбонізацію. Практичне впровадження запропонованих заходів дасть змогу забезпечити економічну стійкість громад, мінімізувати негативні соціальні наслідки закриття шахт і сприяти переходу до екологічно безпечних моделей виробництва та споживання.
Львівсько-Волинський вугільний басейн, справедлива трансформація вугільних мікрорегіонів, територіальні громади, підприємства вуглевидобування та енергетики, закриття шахт, війна
Досліджуються особливості реалізації в Україні Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки в умовах воєнного стану. Аналізується перший період цієї стратегії – 2021-2023 рр., а також у деяких аспектах 2024 р. Можна стверджувати, що далеко не всі індикатори були досягнуті, водночас є показники, що виконуються постійно. Проте все рівно потрібно зазначити про загальну успішність реалізації цього документа. Загальний відсоток виконання індикаторів (ураховуючи деякі, що реалізуються) – приблизно вісімдесят. На початковому етапі (2021 р. – початок 2022 р.) реалізація Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки відбувалася згідно з початковими планами, натомість з 2022 р. вона перейшла у фазу кризового реагування та стратегічної адаптації. Початкові цілі були досягнуті лише фрагментарно, а з 2022 р. фокус змістився на забезпечення безпекових умов, відновлення, інтеграцію внутрішньо переміщених осіб, реінтеграцію ветеранів і подальший розвиток інституційної та фінансової спроможності органів місцевого самоврядування в умовах війни та післявоєнної відбудови.
регіональна політика, державна стратегія регіонального розвитку, моніторинг регіонального розвитку, державний фонд регіонального розвитку, воєнний стан, повоєнне відновлення територій
Визначено, що як реальний геопросторовий об’єкт державної регіональної політики агломерація апріорі постає цілісним інтегрованим об’єктом. Детермінантом забезпечення взаємоузгодженості стратегічного та просторового планування розвитку агломерацій є виокремлення та врахування спільних інтересів територіальних громад, а також адміністративно-територіальних одиниць у межах агломераційного простору. Аргументовано необхідність законодавчого унормування обов’язковості розроблення Концепції інтегрованого розвитку та її імплементації в переліку документів стратегічного планування державної регіональної політики. Як документ безстрокової дії Концепція інтегрованого розвитку постає основою для розроблення комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, стратегії розвитку цієї територіальної громади, програм комплексного відновлення територій територіальних громад, а також релевантною базою забезпечення взаємоузгодженості просторового, стратегічного та бюджетного планування розвитку адміністративно-територіальних одиниць у межах агломераційного простору. Розроблено механізм інституційно-правової легітимації Концепції інтегрованого розвитку територіальної громади як обов’язкового складника підсистеми документів стратегічного планування державної регіональної політики та базису взаємоузгодженого розроблення документів просторового, соціально-економічного, бюджетного планування в контексті цілеспрямованого управління процесами формування та розвитку агломерації.
агломерація, інтегрований розвиток агломерацій, стратегічне та просторове планування, забезпечення взаємоузгодженості планування
Досліджено теоретичні та практичні аспекти інституційного забезпечення публічного інвестування в Україні. Проаналізовано нормативно-правову базу, організаційні механізми та інституційні структури, що формують середовище реалізації державних інвестиційних програм. Визначено ключові проблеми, пов’язані з ефективністю функціонування інституцій, зокрема фрагментарність законодавства, недостатня координація між центральними та місцевими органами влади, а також обмеженість інструментів моніторингу та оцінювання результатів. Визначено як провідні детермінантні елементи інституційно-правового забезпечення публічного інвестування. Особливу увагу приділено європейським практикам управління публічними інвестиціями та можливостям адаптації їх в українських умовах. Запропоновано напрями вдосконалення інституційного середовища, що передбачають гармонізацію законодавства з нормами ЄС, підвищення прозорості процедур і посилення ролі стратегічного планування. Сформовано концепційну структуру системи інституційно-правового забезпечення публічного інвестування в проєкції регіонального розвитку. Результати дослідження можуть бути використані для підвищення ефективності управління публічними інвестиціями та забезпечення більшої відповідності їх пріоритетам сталого розвитку.
публічне інвестування, інституційне забезпечення, державні інвестиції, інституції, інвестиційна політика, нормативно-правове регулювання, управління інвестиціями
Економіка та управління національним господарством
Розглядаються основні проблеми розвитку енергетичного сектору української економіки з погляду пріоритетних завдань, пов’язаних з удосконаленням механізмів публічного управління ним і з підвищенням ефективності управлінських механізмів, спрямованих на його модернізацію в контексті євроінтеграційних перспектив. Першочергову увагу приділено впровадженню інновацій в українській енергетиці на основі підвищення якості публічного управління цією сферою. Запропоновано низку важливих інституційних змін, спрямованих на адаптацію чинної системи публічного управління українською енергетикою до сучасних стандартів ЄС. Доведено, що в сучасних умовах основним бар’єром на шляху модернізації та європейської інтеграції української енергетики є інституційні рудименти в системі публічного управління, які блокують упровадження ринкових змін на вітчизняному енергетичному ринку та знижують рівень довіри до пропонованих владою рішень щодо його реформування у представників бізнесу й у пересічних громадян. Обґрунтовано доцільність децентралізації управління енергетичним сектором української економіки з одночасним посиленням ролі відновлюваних джерел енергії. Рекомендовано активізувати управлінські зусилля органів публічної влади шляхом популяризації серед населення пропонованих євроінтеграційних змін в українській енергетиці.
енергетика, публічне управління, повоєнна модернізація, європейська інтеграція, інституційні трансформації
У статті досліджено мілітаризацію економіки провідних країн світу як ключовий чинник структурних зрушень у світовій економіці в контексті глобальних трансформацій. Розкрито особливості політики мілітаризації США, Китаю та Європейського Союзу з акцентом на фіскальне навантаження, структуру оборонних бюджетів, темпи зростання та інституційну архітектуру. Проаналізовано лідерство країн за обсягами військових видатків. Визначено три моделі мілітаризації: американську – з високою інноваційною складовою та глобальною військовою присутністю; китайську – з концепцією військово-цивільної інтеграції; європейську – фрагментовану, проте модернізаційно орієнтовану. Доведено, що військово-промисловий комплекс є індикатором технологічної спроможності держав, а рівень інвестицій у НДДКР визначає їхні позиції в глобальних ланцюгах доданої вартості. Особливу увагу приділено порівнянню темпів зростання оборонних бюджетів. Показано, що оборонні інновації стимулюють розвиток високотехнологічного виробництва та формування конкурентних переваг країн. Зроблено висновок, що мілітаризація економіки у XXI ст. стає інструментом забезпечення економічної безпеки, геоекономічного впливу та технологічного лідерства.
З’ясовано, що товарний експорт є основним індикатором макроекономічної стабільності держави під час війни. Констатовано наявність глибоких структурних дисбалансів у динаміці товарного експорту. Визначено основні тенденції в динаміці експорту окремих товарів. Установлено, що динаміка географічної структури експорту України зазнала значних змін на користь західних регіонів і столиці, натомість згорнулася експортна активність на Сході та Півдні. Наголошено на прикладах Вінницької, Волинської, Львівської областей як центрів агропромислової та переробної активності. Підкреслено, що Київ відіграє роль логістичного та фінансового хаба. Констатовано втрату позицій південних регіонів через руйнування портової інфраструктури. Визначено, що спроба географічно переорієнтувати експорт на країни-члени ЄС, зокрема Польщу, Іспанію, Німеччину, супроводжується зменшенням обсягів торгівлі з Китаєм. Зауважено зростання ролі Румунії як альтернативного логістичного партнера. Наголошено на необхідності переходу від сировинного до технологічного експорту. Підкреслено важливість інституційного сприяння структурній трансформації. Констатовано, що формування нових стійких напрямів експорту є стратегічним пріоритетом післявоєнного відновлення України.
Проаналізовано етапи трансформації і становлення лісопромислового комплексу та його сучасний стан, ураховуючи такі показники: кількість зайнятих суб’єктів господарювання, кількість зайнятих працівників та обсяги реалізованої продукції. Установлено, що в період 2019-2023 рр. кількість суб’єктів господарювання та зайнятих у них осіб мала тенденцію до поступового зниження, окремі показники різко впали у 2023 р. через ведення повномасштабних бойових дій на території України, мобілізацію та міграцію робочої сили, а також унаслідок реформування та оптимізації системи ведення лісового господарства в Україні та змін на ринку необробленої деревини. Також спостерігалося збільшення обсягів реалізації продукції завдяки значному попиту та зростанню цін на продукцію лісопромислового комплексу. Обґрунтовано важливу роль лісового господарства у функціонуванні місцевої економіки та його місце у формуванні стратегії соціально-економічного розвитку Карпатського регіону. Визначено основні екологічні загрози, пов’язані з інтенсифікацією лісокористування, зроблено наголос на необхідності врахування екологічної складової у процесі використання лісів на потреби місцевої економіки, дотримання вимог щодо екологічної безпеки у процесі лісокористування.
лісопромисловий комплекс, регіональний розвиток, вплив, соціально-економічні системи, екологічна безпека
Світове господарство та зовнішньоекономічні відносини
Здійснено комплексний аналіз сучасних підходів до міжгалузевого аналізу в економіці, який охоплює як класичні, так і новітні методи дослідження структурних зв’язків між секторами національної та світової економіки. На основі систематизації теоретичних і методологічних підходів обґрунтовано необхідність удосконалення традиційної таблиці «витрати-випуск», розробленої В. Леонтьєвим, ураховуючи нові глобальні виклики – структурну трансформацію економік, дедалі більшу взаємозалежність через глобальні ланцюги доданої вартості, цифровізацію, екологічні ризики й нестабільність міжнародних ринків. У першій частині статті розглянуто класичні методи міжгалузевого аналізу, які заклали основу для подальших наукових розробок. Серед них – методи прямих і зворотних зв’язків Расмуссена, коефіцієнти Ченері-Ватанабе, а також метод гіпотетичної екстракції, що дає змогу визначити вплив кожного сектору на економічну систему через його умовне вилучення. Надано порівняльну характеристику цих підходів, визначено їхні переваги та обмеження з огляду на використання в аналітичних дослідженнях та у процесі формування державної економічної політики. Друга частина присвячена сучасним методологічним розширенням міжгалузевого аналізу, зокрема структурному розкладанню (SDA), мережевому аналізу міжсекторальних взаємозв’язків, а також мультирегіональному міжгалузевому аналізу (MRIO). Ці підходи відкривають можливості для дослідження не лише економічної динаміки, але й просторових, соціальних та екологічних вимірів розвитку. Вони застосовуються для аналізу наслідків «зеленої» трансформації, оцінювання структурних зрушень у зайнятості, дослідження вуглецевого сліду, ефективності політик імпортозаміщення та розвитку стратегічних секторів національної економіки. Окрему увагу приділено порівнянню аналітичного потенціалу класичних і сучасних підходів, що свідчить про доцільність їх інтеграції. Зазначено, що поєднання традиційних моделей, які забезпечують прозорість і стабільність оцінок, із гнучкими інструментами нового покоління, такими як елементи мережевого моделювання чи динамічного SDA, дає змогу підвищити точність і прогностичні властивості аналітики. Доведено, що удосконалення міжгалузевого аналізу на основі розширеного методичного інструментарію є необхідною умовою для глибшого розуміння складних взаємозв’язків у національній та глобальній економіці. Це створює підґрунтя для розроблення більш ефективних, збалансованих і екологічно стійких стратегій економічного розвитку в умовах нової світової економічної реальності. Хоча міжгалузевий аналіз в Україні переважно базується на класичних підходах, у відповідь на зовнішні виклики (війна, енергетичний перехід, інтеграція з ЄС) зростає інтерес до сучасних інструментів, таких як MRIO, SDA, гіпотетична екстракція та мережевий аналіз. Ширше використання цих інструментів наразі обмежене відсутністю детальних статистичних даних, але їхній потенціал високий, особливо в контексті економічного відновлення та зеленого переходу.
Проаналізовано теоретичні підходи до формування брендової комунікації на світовому ринку в умовах цифрової трансформації. Визначено поняття та роль брендової комунікації. Розглянуто ключові моделі комунікації бренду. Визначено вплив глобалізації на комунікаційну стратегію бренду. Розглянуто сучасні тенденції в розвитку брендів на світовому ринку. Досліджено можливості використання штучного інтелекту у створенні та управлінні бренд-комунікаціями. З’ясовано роль великих даних в ухваленні комунікаційних рішень, зокрема в сегментації аудиторій, аналізі поведінки споживачів та адаптації контенту до культурних особливостей. Акцентовано на інтеграції AI та Big Data в глобальну комунікаційну стратегію бренду. Розглянуто переваги та ризики інтеграції AI та Big Data в комунікаційні стратегії брендів, ураховуючи етичні та правові аспекти. Запропоновано побудову брендової комунікації на основі використання штучного інтелекту та великих даних. Сформульовано рекомендації для брендів щодо ефективного використання цифрових технологій у комунікації зі споживачами на світовому рівні.
Здійснено комплексний аналіз сучасного стану та перспектив розвитку безготівкових розрахунків у Польщі. Дослідження базується на емпіричних даних, насамперед статистиці Національного банку Польщі, що дало змогу виявити ключові тенденції та сформувати прогнози динаміки розвитку безготівкових операцій. Розглянуто показники, які найбільш повно характеризують ринок безготівкових розрахунків: досліджено кількість дебетових і кредитних карток в обігу за кварталами впродовж 1999-2019 рр. із поділом на два часові відрізки (до 2009 р. та після 2010 р.), що дало змогу простежити вплив інституційних і технологічних змін; проаналізовано обсяг операцій із використанням платіжних карток за період 1999-2019 рр. і здійснено прогноз до 2022 р.; вивчено динаміку обсягів зняття готівки в банкоматах як у Польщі (2004-2019 рр.), так і за кордоном (2004-2019 рр.). Особливу увагу приділено застосуванню економетричних інструментів, які дали змогу не лише описати наявні тенденції, але й здійснити кількісне прогнозування. Використання таких методів виявило прогалину в науковій літературі, де кількісне моделювання процесів, пов’язаних із розвитком безготівкових платежів, досі представлено недостатньо. Отримані результати підтверджують динамічне та систематичне зростання обсягу безготівкових операцій у Польщі, що відбувається на тлі поступового зниження значення готівкових трансакцій. Це свідчить про структурні зміни у фінансовій поведінці населення та про зростання довіри до сучасних платіжних технологій. Важливим є також те, що розвиток цифрової інфраструктури та поширення інноваційних фінансових сервісів у Польщі створюють передумови для ще більш активного зростання безготівкових платежів надалі. Аналіз тенденцій і прогнозів на 2020-2022 рр. уможливлює порівняння модельних оцінок з фактичними статистичними даними, що суттєво підвищує достовірність дослідження. Такий підхід надає можливість перевірити правильність прогнозних припущень, оцінити точність застосованих моделей та окреслити реальні темпи розвитку безготівкових розрахунків. Результати проведеного дослідження становлять вагомий внесок у вивчення безготівкових платежів у Польщі. У статті не лише описано сучасний стан ринку, отримані результати створюють підґрунтя для подальших досліджень, особливо у сфері застосування кількісних методів аналізу та прогнозування, що сприяє формуванню ефективних стратегій розвитку платіжних систем. Крім того, результати дослідження можуть бути корисними для банківських установ, регуляторів та урядових органів, які зацікавлені в прискоренні процесів цифровізації та мінімізації витрат, пов’язаних з обслуговуванням готівкового обігу.
безготівкові операції, електронні платежі, прогнозування, Польща, платіжна система
Досліджено тенденції в розвитку методів управління депозитними ресурсами банків України з огляду на поширення та вдосконалення управлінських, маркетингових і цифрових інновацій. Розкрито сутність, специфіку та види цінових і нецінових методів управління залученими ресурсами, визначено їхні основні переваги та недоліки. Перелік нецінових методів управління депозитами доповнено такими позиціями: розширення каналів комунікації з наявними та потенційними вкладниками та доведення до відома їх корисної інформації про депозитні продукти, розвиток інфраструктури обслуговування клієнтів, налагодження з ними довгострокових партнерських відносин, упровадження цифрових і технологічних інновацій в процес обслуговування вкладників, підвищення іміджу та репутації банку, обслуговування зарплатних проєктів і виконання функцій платіжного агента, участь у благодійних проєктах і програмах з підвищення фінансової грамотності населення. Зазначено, що вибір конкретних методів повинен бути економічно обґрунтованим, ураховувати інтереси та уподобання конкретної цільової групи, яку банк планує залучити до обслуговування, і базуватися на порівнянні витрат та економічних ефектів від здійснення їх. Визначено напрями вдосконалення управління депозитними ресурсами, ураховуючи вплив чинників інноваційного розвитку.
УКР 
ENG
