Визначено зміст людського потенціалу як сукупності фізіологічних, соціопсихологічних, інтелектуально-трудових, соціально-стратифікаційних, етнокультурних можливостей суспільства, які можуть бути використані вже або в найближчому майбутньому та реалізуються в середовищі, що забезпечує їхній розвиток. Розкрито специфіку відтворення людського потенціалу, що відображає одну з фаз його розвитку з наслідками використання людських ресурсів: їх акумуляції, відтворення, покращення. Виділено складові людського потенціалу – демографічну, інтелектуально-трудову, соціально-управлінську, соціально-економічну. У розрізі виокремлених складових підібрано індикатори для методики оцінювання використання людського потенціалу. Здійснено апробацію методики на прикладі об’єднаних територіальних громад (ОТГ) в Україні з їх групуванням залежно від обсягів власних доходів на одного мешканця та рівня дотаційності. За результатами розрахунків інтегрального індексу людського потенціалу та його складових виявлено ОТГ лідери та аутсайдери. Це дало змогу обґрунтувати можливості ОТГ забезпечувати відтворення людського потенціалу через розвиток соціальної інфраструктури, а також шляхом переорієнтації стратегічного планування на цілі розвиткового характеру. Розвиткові цілі розподілено за напрямами ефективного використання мобілізованих фінансів, створення умов для розвитку бізнесу і зайнятості населення. Виділено пріоритети підвищення ефективності використання людського потенціалу ОТГ у проблемному фокусі з їх поділом за державним, регіональним і локальним управлінськими рівнями. Враховуючи положення чинної нормативно-правової бази в Україні, узагальнено можливості влади ОТГ забезпечувати відтворення людського потенціалу. 

людський потенціал, відтворення людського потенціалу, соціальна інфраструктура, розвиткові цілі, реформа децентралізації, об’єднані територіальні громади 

У статті проаналізовано нормативно-правове забезпечення соціального захисту мобільних громадян України за кордоном. Акцентовано увагу на принципі добровільності при соціальному захисті мігрантів, виходячи з положень Закону України «Про зовнішню трудову міграцію». Виявлено проблеми і виклики зростаючих трудоміграційних процесів для вітчизняної системи соціального захисту населення. Розкрито особливості пенсійного забезпечення громадян України, які працюють або мали досвід працевлаштування за кордоном. Представлено законодавчі і практичні протиріччя пенсійного забезпечення українських трудових мігрантів. Обґрунтовано пріоритети вдосконалення пенсійного забезпечення мобільних громадян України з особливою значущістю укладання та практичної реалізації угод про взаємне працевлаштування, соціальний захист і пенсійне забезпечення. 

соціальний захист, пенсійне забезпечення, мобільні громадяни, трудова міграція, добровільність, пенсійний вік, страховий стаж, міжнародні угоди