Досліджено динаміку та просторові особливості інноваційної діяльності промислових підприємств України у 2020-2024 рр. в умовах масштабних економічних і безпекових викликів, зумовлених пандемією COVID-19 та повномасштабною війною. Встановлено, що промисловий сектор залишається ключовим генератором інновацій у національній економіці: у 2022-2024 рр. на нього припадало 65,4% інноваційно активних підприємств та 74,7% обсягу інноваційної продукції. Попри значні втрати, спричинені війною, українська промисловість демонструє поступове відновлення виробничої та інноваційної активності. Обґрунтовано, що важливим чинником інноваційної динаміки у воєнний період став оборонний сектор, розвиток якого стимулював зростання машинобудування та виробництва транспортних засобів, включно з літальними апаратами. Показано, що розширення оборонних потреб сприяло збільшенню витрат на інноваційну діяльність, зростанню кількості підприємств, які впроваджують нову або значно вдосконалену продукцію, а також підвищенню техніко-економічної ефективності окремих виробництв. Водночас виявлено, що значна частина інновацій має характер новизни лише для окремих підприємств, тоді як частка продукції, нової для ринку, залишається відносно низькою. Для аналізу регіональної диференціації інноваційної діяльності сформовано систему із чотирьох відносних показників, які відображають різні фази інноваційного циклу: частку інноваційно активних підприємств, частку підприємств, що впроваджують інновації, частку витрат на інновації в капітальних інвестиціях та частку інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої промислової продукції. На основі цих показників проведено кластеризацію регіонів і виокремлено п’ять етапів просторової трансформації інноваційної діяльності промисловості: етап докризової диференціації (2020 р.), ковідної кризи (2021 р.), шокової адаптації (2022 р.), поглиблення кризи (2023 р.) та структурної реконфігурації (2024 р.). Результати дослідження засвідчили формування в Україні певних стійких груп регіонів за рівнем інноваційної активності. Зокрема, визначено «інноваційне ядро», до якого належать Вінницька, Запорізька, Львівська, Тернопільська та Харківська області, де спостерігається відносно стабільна інноваційна активність промислових підприємств. Водночас встановлено, що високі витрати на інновації не завжди забезпечують пропорційний результат у вигляді збільшення обсягів реалізованої інноваційної продукції. Зроблено висновок, що інноваційна діяльність промисловості України поступово відновлюється, однак її інтенсивність залишається нижчою порівняно з індустріально розвиненими країнами-членами Європейського Союзу. Основними бар’єрами для розвитку інновацій залишаються обмежене фінансування, недостатня взаємодія між науковими установами та бізнесом, а також недостатній рівень технологічної і цифрової інфраструктури. Перспективи подальших досліджень пов’язані з обґрунтуванням пріоритетів інвестування у промислові інновації для забезпечення економічної та технологічної стійкості держави в умовах глобальних викликів.
промисловість, інноваційна діяльність, інноваційно активні підприємства, інноваційна продукція, витрати на інновації, трансформація, регіони
Реформа публічних інвестицій в Україні орієнтована на стратегічний розвиток територій і перехід від галузевого до просторового інвестування. Водночас сільські територіальні громади, здебільшого маючи нижчу фінансову та інституційну спроможність порівняно з міськими, мають нижчі можливості конкурувати за інвестиційні ресурси. Це посилює ризик внутрішньорегіональних диспропорцій розвитку територій. У статті обґрунтовано джерела публічних інвестицій – ДФРР, субвенція на розвиток інфраструктури громад, капітальні видатки місцевих бюджетів, міжнародна технічна допомога, залучені під державні та місцеві гарантії кошти. Проаналізовано інструменти фінансування для третіх країн із структурних фондів ЄС на період 2021-2027 рр. і напрями фінансування сільських територій. Виокремлено напрями та особливості фінансування сільських територій через фінансові інструменти структурних фондів ЄС – NDICI, Interreg, IPA, Ukraine Facility. Проведено аналіз міжнародних організацій, які безпосередньої підтримують розвиток сільських територій в Україні. Виділено проблеми публічного інвестування сільських територій – обмеження обсягів державного, місцевого бюджетів на фінансування публічних інвестицій, низький рівень інституційної та фінансової спроможності органів місцевого самоврядування сільських громад, низька активність місцевих гарантій з боку сільських і селищних рад.
публічні інвестиції, сільські території, міжнародна технічна допомога, державний бюджет, місцевий бюджет
Публічне інвестування є одним із ключових інструментів впливу держави на регіональний розвиток, однак його результативність значною мірою залежить від наявності науково обґрунтованої методології оцінювання та аналізу соціально-економічних процесів на регіональному рівні. У статті обґрунтовано методологічні підходи та розроблено методи аналізування збалансованого соціально-економічного розвитку регіону з огляду на роль публічного інвестування. Акцент зроблено на необхідності комплексного поєднання функціонально-ресурсного, просторового та структурно-балансового підходів до оцінювання розвитку регіональних соціально-економічних систем. Доведено, що ефективність регіональної політики значною мірою залежить від якості методичного забезпечення аналізу взаємозв’язку між соціально-економічними процесами та масштабами, структурою і результативністю публічних інвестицій. Запропоновано поетапну методологію аналізування збалансованого розвитку регіону, яка містить діагностику передумов розвитку, ідентифікацію просторових диспропорцій, оцінювання внеску публічного інвестування, аналіз структурних балансів і визначення стійкості й потенціалу відновлення регіональної економіки. Сформовано систему індикаторів оцінювання збалансованості розвитку та ефективності публічних інвестицій, що може бути використана в практиці державного та регіонального управління для підвищення обґрунтованості управлінських рішень.
Досліджено теоретико-методичні засади формування та реалізації економічних механізмів державної політики забезпечення сталого розвитку регіонів в умовах децентралізації. Обґрунтовано необхідність поєднання фіскальних, інвестиційних, організаційно-економічних і цифрових фінансових інструментів для підвищення фінансової та інституційної спроможності регіонів, особливо в умовах сучасних викликів і післявоєнного відновлення. Проаналізовано структуру доходів місцевих бюджетів, динаміку їхніх надходжень, а також вплив міжбюджетних трансфертів на рівень фінансової автономії регіонів. Визначено ключові чинники, які впливають на формування фінансової спроможності регіонів, зокрема економічну базу, демографічну структуру, географічне положення та інституційну якість управління. Запропоновано типологічну модель застосування економічних механізмів залежно від типу регіону (економічно розвинені, депресивні, індустріальні, прикордонні, регіони відновлення), зважаючи на показники доходів на одного мешканця, рівня дотаційності та частки власних доходів у структурі бюджету. Доведено, що диференційований підхід до реалізації державної політики сталого розвитку сприяє зменшенню міжрегіональних диспропорцій, підвищенню конкурентоспроможності територій і забезпеченню їхньої довгострокової економічної стійкості.
сталий розвиток, регіональна політика, державна підтримка, доходи місцевого бюджету, фінансова та інституційна спроможність, типи регіонів
Досліджено фінансову спроможність територіальних громад (ТГ) Волинської області в умовах воєнного стану та проаналізовано динаміку ключових бюджетних показників за 2023-2025 рр. На основі методики оцінювання фінансової спроможності ТГ, розробленої Я. Казюк, В. Венцелем та І. Герасимчуком, здійснено порівняльний аналіз результатів діяльності ТГ України, зокрема 54 територіальних громад Волинської області. На прикладі волинських ТГ показано, що повномасштабна війна суттєво вплинула на структуру доходів і видатків місцевих бюджетів, зумовила скорочення капітальних інвестицій та зміщення пріоритетів на фінансування оборонних, соціальних і критично-інфраструктурних потреб. Виявлено значну диференціацію між громадами у фінансовому забезпеченні, зокрема різке збільшення розривів у доходах на одного мешканця та в частці капітальних видатків. Акцентовано на проблемах ТГ, які, попри наявний потенціал, показують низьку або критичну спроможність, що зумовлено управлінськими прорахунками та особливостями бюджетної політики. Зроблено висновок про необхідність підвищення ефективності муніципального управління та коригування підходів до формування і використання місцевих фінансів в умовах воєнних викликів і загроз.
фінансова спроможність, територіальна громада, орган місцевого самоврядування, місцевий бюджет
Розглядається проблема забезпечення ідентифікації та функціонування агломерацій при плануванні території на регіональному рівні в контексті впровадження європейського досвіду. Установлено, що в українському законодавстві відсутні правові норми, які б визначали порядок розроблення Схеми розвитку агломерації як виду містобудівної документації, а також порядок розроблення Стратегії розвитку агломерації як інструменту регіональної політики. Аргументовано, що впровадження стратегій розвитку вітчизняних агломерацій доцільно здійснювати на засадах територіальної згуртованості, концептуально оновлених за підсумками Варшавської зустрічі міністрів ЄС у травні 2025 року - від моделі просторової експансії агломерацій до моделі інституційної інтеграції територіальних громад у межах єдиних функціональних міських територій. Визначено, що конкурентний потенціал агломерації базується на синергії таких ключових домінант: геопросторова локалізованість, економічна детермінованість, інфраструктурна та фінансова розвиненість, соціально-культурна та екологічна атрактивність. Запропоновано підходи щодо розроблення Схеми планування території агломерації як планувальної документації регіонального рівня, а Стратегії розвитку агломерації – як документа стратегічного планування державної регіональної політики, акцентуючи на інтегрованому поєднанні ключових домінант забезпечення конкурентоспроможності агломерації.
агломерація, регіон, планування території, ідентифікація агломерацій, функціонування агломерацій
Розвиток сільських територій та аграрного сектору економіки
Розкрито сутність і концептуальне обґрунтування корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) як чинника формування резильєнтності системи корпоративного управління агрохолдингами в умовах трансформації логістичних ланцюгів. Проаналізовано інституційну природу агрохолдингів як вертикально інтегрованих структур, де логістична координація та соціальне управління є взаємодоповнювальними елементами стійкості. Концептуально розмежовано категорії «резистентність» і «резильєнтність»: перша характеризує здатність системи чинити опір зовнішнім впливам, друга – адаптуватися до змін, зберігаючи функціональність і формуючи нові траєкторії розвитку. Ідентифіковано канали впливу КСВ на резильєнтність корпоративного управління (людський капітал, взаємодія зі стейкхолдерами, ESG-практики та репутація). Доведено, що в умовах війни, руйнування транспортної інфраструктури та блокування експортних шляхів КСВ трансформується з репутаційного інструменту у стратегічний механізм відновлення виробничо-логістичних процесів. Зроблено висновок, що інтеграція КСВ та ESG-підходів у систему корпоративного управління дає агрохолдингам змогу зберігати керованість і забезпечувати стабільність постачання продукції завдяки гнучкій адаптації логістичних ланцюгів.
резильєнтність, корпоративне управління, логістичні ланцюги, агропромисловий комплекс, агрохолдинги, корпоративна соціальна відповідальність, ESG-критерії
Проаналізовано та оцінено видатки на охорону навколишнього природного середовища для досягнення цілей регіональної екологічної політики та тенденції їхніх змін в Україні в розрізі 2019-2024 рр. Зазначено, що сьогодні головними джерелами таких видатків є державний та місцеві бюджети. Видатки держбюджету на охорону навколишнього природного середовища за 2019-2021 рр. становили в середньому 0,549% загальної суми, а під час військових дій фінансування зменшилося до 0,173%. За результатами дослідження регіонів України щодо грошових надходжень на охорону навколишнього природного середовища у 2022-2024 рр. та 2019-2021 рр. виокремлено такі рівні: помірно сприятливий (Волинська та Тернопільська обл.), помірно несприятливий (Закарпатська та Рівненська обл.), незадовільний (м. Київ, Миколаївська та Чернівецька обл.), значно незадовільний (Одеська, Хмельницька, Львівська та Київська обл.), дуже незадовільний (Кіровоградська, Полтавська, Чернігівська та Івано-Франківська обл.); надто незадовільний (Сумська, Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Луганська, Житомирська, Запорізька, Вінницька та Херсонська обл.) і недопустимий (Черкаська обл.).
бюджетні видатки, навколишнє природне середовище, російська агресія, тимчасово окуповані території, прифронтові регіони, відсотки грошових надходжень
Обґрунтовано організаційно-економічний механізм упровадження інновацій у сфері управління відходами гірських територіальних громад Карпатського регіону. Дослідження базується на ретроспективному аналізі динаміки капітальних інвестицій в управління відходами в чотирьох областях регіону (Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Чернівецькій) за період 2020-2024 рр., який виявив стан інноваційної недостатності в чинній системі та виражену територіальну неоднорідність у розподілі інвестицій. Розроблено структуру механізму, що інтегрує п’ять складових: інституційно-координаційну, економічно-стимулювальну, організаційно-інфраструктурну, інформаційно-моніторингову та соціально-інтеграційну. Запропоновано фінансовий інструмент еко-дивіденду, що ґрунтується на принципі екологічної солідарності та горизонтального фінансового вирівнювання між територіальними громадами. Обґрунтовано адаптивні моделі управління для чотирьох функціональних типів гірських громад: високогірних депресивних, туристично-рекреаційних, передгірних транзитних і передгірних периферійних. Визначено кореляцію механізму з положеннями Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат. Зроблено висновок, що розвиток управління відходами в регіоні має ґрунтуватися на принципі екологічної солідарності, згідно з яким кожна інвестиція у вразливі громади є внеском у сталий розвиток макрорегіону та його інтеграцію в простір циркулярної економіки Європейського Союзу.
управління відходами, організаційно-економічний механізм, інновації, циркулярна економіка, Карпатський регіон, еко-дивіденд, територіальні громади
Досліджено особливості формування та реалізації регіональної політики управління відходами в Україні в умовах сучасних соціально-економічних і безпекових викликів. Обґрунтовано зростання ролі регіонального рівня управління в контексті децентралізації, післявоєнного відновлення та адаптації до європейських підходів у сфері поводження з відходами. Проаналізовано динаміку та структуру утворення, утилізації, спалювання та захоронення відходів, зважаючи на зміни методології статистичного обліку. Встановлено домінування полігонного захоронення за низького рівня утилізації та обмеженого застосування енергетичної утилізації, що формує довгострокові екологічні ризики. Особливу увагу приділено проблемі небезпечних відходів, для яких характерні підвищені технологічні, фінансові та контрольні вимоги, а також можливі викривлення офіційної статистики. На прикладі Львівської області виявлено структурні диспропорції між обсягами утворених відходів і можливостями перероблення відходів. Досліджено вплив пандемії COVID-19 і воєнних дій на динаміку показників. Зроблено висновок, що підвищення ефективності регіональної політики управління відходами потребує комплексного підходу, який поєднує інституційні зміни, розвиток інфраструктури, упровадження принципів ієрархії поводження з відходами та циркулярної економіки, а також зростання екологічної свідомості населення і бізнесу.
поводження з відходами, територіальні громади, циркулярна економіка, екологічна безпека, післявоєнне відновлення
Здійснено аналіз динаміки викидів діоксиду вуглецю від стаціонарних і пересувних джерел в Україні та Західному регіоні, зважаючи на галузеву структуру економіки. Окреслено напрями наукових досліджень, спрямованих на розвиток чистих енергетичних технологій, зокрема у сфері водневої енергетики. Висвітлено безпечні способи отримання водню, зокрема шляхом підземної газифікації некондиційних вугільних пластів, а також застосування інноваційних гідридоутворювальних матеріалів для його ефективного зберігання. Представлено методологію експериментального оцінювання водневої крихкості вуглецевих трубних сталей, призначених для транспортування водню або його сумішей із природним газом, що сприяє підвищенню надійності газорозподільної інфраструктури. Розглянуто результати інтеграції відновлюваних джерел енергії в гібридні енергетичні системи та підходи до оптимізації балансу між генерацією і споживанням через поєднання вітрової та сонячної енергетики з технологіями накопичення. Визначено перспективи підвищення енергетичної автономності на основі комбінованих систем енергозабезпечення.
низьковуглецевий розвиток, викиди діоксиду вуглецю, відновлювані джерела енергії, чиста енергетика, Західний регіон України
Обґрунтовано необхідність переходу до багатовимірного оцінювання ефективності функціонування туристично-рекреаційної сфери Карпатського регіону. Дослідження переосмислює ефективність із вузького економічного тлумачення, обмеженого такими показниками, як кількість ночівель і дохід на номер, на багатокритеріальне розуміння, що інтегрує економічну життєздатність, соціальну інклюзивність, екологічну стійкість та інституційну координаційну спроможність. Проаналізовано організаційно-економічні передумови функціонування туризму та рекреації з акцентом на специфіці регіону в умовах нестабільності, зокрема просторову концентрацію туристичної активності, масштабний неформальний сектор, інституційну фрагментованість управління та трансформацію інфраструктури гостинності внаслідок масового переміщення населення. Сформовано концептуальний підхід до аналізу ефективності, що передбачає чотири послідовні етапи: діагностично-аналітичний, індикативно-індексний, сценарно-прогностичний та оцінювання резилієнтності. Запропоновано систему інтегрованих індикаторів за економічним, соціальним, екологічним та інституційно-управлінським вимірами, гармонізовану з Європейською системою індикаторів туризму. Обґрунтовано інтегральний індекс ефективності туристично-рекреаційної сфери як інструмент міжрегіонального порівняння та окреслено три сценарії розвитку: інерційний, стабілізаційно-адаптивний та адаптивно-інноваційний. Визначено специфічні чинники адаптації аналітичного підходу до умов Карпатського регіону з огляду на просторову диференціацію, екологічну вразливість і багаторівневу інституційну структуру.
УКР 
ENG
