Констатується, що внаслідок активізації життєдіяльності населення, а також через пандемію COVID-19 та російську агресію, які спричинили обмеження на закордонні подорожі та зумовили переміщення громадян у відносно безпечні західні області, в Україні значно зросла популярність внутрішнього туризму. Зазначається, що розвиток внутрішнього туризму має не тільки позитивні, але й негативні сторони, основними з яких є збільшення антропогенного навантаження на регіональні екосистеми, виснаження окремих природних ресурсів і загалом потенційний негативний вплив на довкілля. Передусім впливу зазнають такі види туризму, як екологічний і сільський, що є особливо чутливими до зміни умов навколишнього природного середовища та погіршення екологічної та соціально-економічної ситуації. Розглянуто еколого-економічні обмеження, які виникають у туристичній діяльності. Обґрунтовано необхідність запровадження сталого туризму для збалансованого еколого-економічного розвитку регіонів. Визначено ключові виклики, які постали на шляху розвитку туристичної галузі. Наголошено на пріоритетності врахування екологічних обмежень над соціально-економічними обмеженнями. Проаналізовано роль різноманітних стейкхолдерів у регулюванні сталого туризму. 

регіональний розвиток, екологічні обмеження, пропускна здатність екосистем, місцеві громади, стандартизація туризму, сертифікація туризму