Досліджено просторово-структурні зміни та трансформацію домінант транскордонної мобільності населення в українсько-польському прикордонні в умовах тривалих кризових викликів. Проаналізовано динаміку й інтенсивність перетинів кордону, асиметрію фінансових потоків і структуру витрат громадян обох країн. Установлено, що під впливом пандемії COVID-19 і воєнних викликів транскордонна мобільність утратила свій переважно локальний і комерційно-споживчий характер. Обґрунтовано перехід від локальних і короткострокових форм транскордонної мобільності до просторово ширших і триваліших переміщень, що проявилося у згортанні маятникової мобільності мешканців прикордоння, розширенні географії переміщень і зростанні ролі віддалених регіонів України у формуванні транскордонних потоків. Доведено, що завдяки раніше сформованим транскордонним зв’язкам характер прикордонного руху трансформувався в базовий адаптаційний механізм забезпечення резильєнтності якості життя населення в умовах посилення безпекових, соціально-економічних і гуманітарних ризиків. Розкрито екзаптивну природу життєстійкості громад та аргументовано визначальну роль транскордонної мобільності в процесах соціально-економічної адаптації населення до глобальних і регіональних кризових трансформацій. 

транскордонна мобільність, домінанти транскордонного співробітництва, резильєнтність, якість життя населення, українсько-польське прикордоння, місцевий прикордонний рух