Досліджено напрями регулювання домінант економічних змін, що визначають забезпечення резильєнтності якості життя населення регіонів України в умовах зовнішніх загроз. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю формування ефективної державної та регіональної політики, спрямованої на підвищення адаптивності регіональних економік до наслідків повномасштабної війни, руйнування виробничого потенціалу, трансформації просторової структури економіки та інших зовнішніх викликів. Обґрунтовано, що ключовими економічними домінантами забезпечення резильєнтності є диверсифікація структури економіки, релокація виробництв, розвиток переробної промисловості, активізація інвестиційної діяльності, експортна переорієнтація регіональних економік, розвиток малого й середнього підприємництва. Визначено особливості впливу зазначених домінант на структурну модернізацію економіки, зайнятість, доходи населення, інвестиційну активність і економічну стійкість регіонів. Запропоновано пріоритетні напрями державного й регіонального регулювання. Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання їх під час формування стратегій регіонального розвитку та програм післявоєнного відновлення. Реалізація запропонованих заходів сприятиме зміцненню економічної резильєнтності регіонів, підвищенню якості життя населення та формуванню передумов для сталого соціально-економічного розвитку регіонів в умовах збереження зовнішніх загроз.
резильєнтність якості життя населення, домінанти економічних змін, регіони України, диверсифікація, релокація, інвестиції, експорт
Досліджено просторово-структурні трансформації соціально-економічного розвитку регіонів України та їхній вплив на резильєнтність якості життя населення в умовах повномасштабної війни. На основі порівняльно-просторового аналізу, оцінювання міжрегіональної варіації та структурних змін виявлено посилення територіальної нерівності економічних можливостей і фінансової спроможності громад, невідповідність між фактичним розміщенням населення та місткістю житла й базових послуг, житлову нестабільність, структурні диспропорції регіональних економік, нерівність доступу до соціальних послуг, порушення функціональної зв’язності та обмеження придатності окремих територій до безпечного проживання. Обґрунтовано сім взаємопов’язаних просторово-структурних домінант регулювання. Запропоновано диференціювати інструменти державної регіональної політики відповідно до функціонального типу території та фактичної траєкторії її розвитку, а також посилити результативну орієнтацію публічних інвестицій, структурну диверсифікацію економіки, демографічну адаптивність інфраструктури та функціональну зв’язність територій. Визначено практичні напрями імплементації домінант на загальнодержавному та регіональному рівнях. Обґрунтовано перехід від відтворення довоєнних просторових пропорцій до адаптивного регулювання, орієнтованого на потреби населення та функціональну спроможність територій.
просторово-структурні трансформації, просторовий-розвиток, регіональний розвиток, резильєнтність, якість життя, територіальна нерівність, регіональна політика, публічні інвестиції
Досліджено можливості інтеграції цілей зеленого переходу в систему управління публічними інвестиціями територіальних громад через місцеве енергетичне планування. Обґрунтовано роль місцевого енергетичного плану як інформаційно-аналітичної основи для визначення інвестиційних пріоритетів, формування проєктних портфелів і вибору альтернативних технічних рішень. Визначено дві системні проблеми: недостатню спроможність громад до якісного енергетичного планування та відсутність чіткого механізму трансформації його результатів у стратегічні й інвестиційні рішення. На основі результатів опитування територіальних громад Західного макрорегіону України та аналізу практики ЄС обґрунтовано доцільність формування багаторівневої системи експертно-технічної підтримки громад. Запропоновано механізми узгодження місцевих енергетичних планів зі стратегіями розвитку, середньостроковими планами пріоритетних публічних інвестицій і проєктними портфелями. Визначено напрями використання параметрів місцевого енергетичного планування для реалізації наскрізних стратегічних цілей енергоефективності та реагування на зміну клімату на етапі підготовки й оцінювання публічних інвестиційних проєктів.
управління публічними інвестиціями, Європейський зелений курс, місцевий енергетичний план, територіальні громади, стратегічне планування, проєктний портфель, енергоефективність, кліматична стійкість
Досліджуються теоретико-методологічні засади функціонування структурних та інвестиційних фондів Європейського Союзу як ключовий інструмент фінансової підтримки міжнародного територіального співробітництва. Розкрито місце структурних та інвестиційних фондів у фінансовій архітектурі Європейського Союзу та обґрунтовано їхню визначальну роль у реалізації політики економічної, соціальної і територіальної згуртованості. Визначено особливості функціонування фондів у межах Багаторічної фінансової рамки ЄС на 2021-2027 рр., охарактеризовано основні фонди, напрями фінансування та можливості використання їх для розвитку територій. Систематизовано принципи функціонування структурних та інвестиційних фондів, які поділено на загальні та спеціальні. Розкрито зміст основних функцій фондів: перерозподільної, інвестиційно-інноваційної, стимулювальної, конвергенційної, соціальної, інституційної, контрольної та політичної. Обґрунтовано концептуальну послідовність дослідження структурних та інвестиційних фондів як механізму фінансової підтримки міжнародного територіального співробітництва, що охоплює теоретичний, аналітичний та прикладний етапи. Визначено перспективні напрями наукового аналізу, пов’язані з оцінюванням ефективності функціонування фондів, механізмами доступу України до їхніх ресурсів, адаптацією національної системи управління до вимог ЄС та використанням потенціалу фондів для післявоєнного відновлення.
Досліджено сучасні тенденції трансформації транспортно-логістичних потоків України в умовах воєнних ризиків, структурних змін економіки та нестабільності зовнішнього середовища. Установлено, що зміна напрямків, структури та інтенсивності транспортно-логістичних потоків суттєво впливає на функціонування транспортно-логістичної системи та потребує адаптації механізмів управління ними. Проведено моніторинг динаміки вантажоперевезень і вантажообігу за видами транспорту у 2022-2025 рр., що дало змогу охарактеризувати основні тенденції розвитку транспортно-логістичної системи України та визначити особливості функціонування логістичних потоків в умовах воєнного стану. Аналіз динаміки основних логістичних показників засвідчив структурний характер трансформації потоків, що проявляється в переорієнтації транспортних маршрутів, зміні ролі окремих видів транспорту та посиленні значення альтернативних логістичних напрямків. Виявлені тенденції обумовлюють необхідність застосування адаптивного стратегічного підходу до управління транспортно-логістичними потоками в умовах кризових викликів. Обґрунтовано стратегічні напрями адаптації логістичного управління, зокрема диверсифікацію транспортних маршрутів, розвиток мультимодальних перевезень, цифровізацію логістичних процесів і поглиблення інтеграції України до європейської транспортної мережі.
логістичне управління, транспортно-логістичні потоки, вантажообіг, стратегічне управління, мультимодальні перевезення, адаптивна логістична система, транспортна інфраструктура
Досліджено регіональні диспропорції формування та відтворення людського капіталу України в системі соціального забезпечення в умовах повномасштабної війни та структурних соціально-економічних змін. Уточнено зміст поняття «людський капітал» як сукупності здоров’я, знань, навичок, професійних компетентностей, працездатності й здатності до продуктивної участі в економічному та суспільному житті. Методичну основу становлять системний, порівняльний і регіональний підходи, аналіз наукових публікацій та офіційної статистики, а також групування територій за безпековими, міграційними, демографічними, інфраструктурними й фіскальними ризиками. Актуалізовано емпіричну базу за матеріалами RDNA5, IOM DTM, Світового банку, UNHCR та OECD. Обґрунтовано, що найбільші ризики втрати людського капіталу концентруються у прифронтових, деокупованих, сільських і фінансово ослаблених громадах, тоді як громади-реципієнти зазнають додаткового навантаження на житло та соціальні послуги. Запропоновано регіонально диференційовану, адресну й людиноцентричну модель соціального забезпечення, що поєднує дохідну підтримку з доступними місцевими послугами, реабілітацією, сприянням зайнятості, професійною перепідготовкою, психосоціальною підтримкою та інтеграцією ВПО. Практична цінність результатів полягає в можливості використання їх у регіональних стратегіях відновлення та плануванні соціальних послуг громад.
людський капітал, регіональні диспропорції, соціальне забезпечення, територіальні громади, соціальні послуги, внутрішньо переміщені особи, повоєнне відновлення
На основі узагальнення проблем і можливостей планування місцевого економічного розвитку в громадах України вказано на потребу системно-стратегічного підходу, що передбачає врахування програмно-стратегічних пріоритетів громад в єдиному узгодженому генеральному плані галузевої спеціалізації та розвитку регіону. Запропоновано адаптаційний і стратегічно-розвитковий вектори активізації політики місцевого економічного розвитку. Обґрунтовано пріоритети вдосконалення програмно-стратегічної і проєктної діяльності територіальних громад із залученням локальних стейкхолдерів. Визначено проєкти місцевого економічного розвитку, актуальні для громад в Україні, за капітальними та процесними типами. Капітальні проєкти пов’язані з розвитком центрів акумулювання бізнес-активності, інфраструктури та систем збуту продукції, модернізацією та розширенням підприємницького середовища, підтримкою інвестиційних проєктів у галузях реального сектору економіки з високим рівнем доданої вартості та глибини переробки продукції. Процесні проєкти місцевого економічного розвитку містять заходи, орієнтовані на ефективне використання економіко-ресурсного потенціалу громад, стимулювання підприємницької активності населення, активізацію міжмуніципальної співпраці, розбудову смарт – і дорожньо-транспортної інфраструктури. Обґрунтовано взаємозв’язок програмно-стратегічної і проєктної діяльності територіальних громад з розвитком ринку праці, а відтак зміцненням їхньої соціально-економічної стійкості та позитивним внеском у стійкість економіки регіону та України.
місцевий економічний розвиток, політика місцевого економічного розвитку, ринок праці, проєктна активність, територіальна громада, соціально-економічна стійкість
Проаналізовано тенденції розвитку професійної освіти в Україні та виявлено основні причини скорочення мережі закладів. Аналіз просторового розміщення закладів професійної освіти дав змогу виявити нерівномірний територіальний розподіл і концентрацію значної частини закладів у великих обласних центрах. Для виявлення особливостей територіального розвитку системи професійної освіти здійснено перевірку трьох гіпотез: Трансформація мережі закладів професійної освіти відбувається більшою мірою під впливом фінансової спроможності органів місцевого самоврядування регіонального рівня, аніж потреб ринку праці. Є взаємозв’язок між розвитком професійної освіти та рівнем зайнятості населення. Трансформація системи професійної освіти в Україні відбувається під впливом євроінтеграційних пріоритетів і структурних змін на ринку праці, однак швидкість цієї трансформації обмежується інституційними та ресурсними чинниками. З’ясовано: скорочення мережі закладів професійної освіти в регіонах України прямо не залежить від фінансової спроможності обласних бюджетів або демографічної динаміки контингенту учнів; ринок праці має високий попит на робітничі професії, що сприяє швидкому працевлаштування випускників професійної освіти; трансформація системи професійної освіти в Україні відбувається під впливом євроінтеграційних процесів і структурних змін на ринку праці.
професійна освіта, кваліфікація, ринок праці, зайнятість, регіони
Світове господарство та зовнішньоекономічні відносини
Обґрунтовано, що світовий порядок є складною системою міжнародних взаємодій, яка постійно трансформується під впливом політичних, економічних та інституційних чинників. Запропоновано розглядати його на основі міждисциплінарного підходу. Установлено відсутність єдиного трактування та періодизації формування світового порядку, а також проаналізовано підходи міжнародних організацій. Аргументовано відмінності між міжнародним і світовим порядком. Акцентовано увагу на ролі глобального лідерства та доведено, що його конфігурація не завжди відповідає моделі світового порядку. З’ясовано, що під впливом нових глобальних проблем формується багаторівнева та мережева модель глобального лідерства. Обґрунтовано, що криза глобального лідерства є ширшим явищем, ніж зміна балансу сил. Виділено п’ять етапів її формування та охарактеризовано ключові особливості кожного. Проаналізовано кризу політичної координації в системі ООН, застосування обмежувальних заходів у міжнародній торгівлі та рівень мілітаризації національних економік. Визначено взаємозв’язок трансформації світового порядку та глобального лідерства та зворотний характер їхнього впливу. Запропоновано напрями трансформації сучасного світового порядку.
глобалізація, глобальне лідерство, світовий порядок, міжнародні відносини, міжнародні організації, економічний розвиток, нестабільність, фрагментація, МВФ, ООН
Досліджено проблеми класифікації, оцінки та відображення криптоактивів у фінансовій звітності підприємств у контексті відмінностей між МСФЗ, US GAAP та формованим податковим режимом України. Обґрунтовано, що за МСФЗ криптовалюта переважно кваліфікується як немонетарний нематеріальний актив за IAS 38 або як запаси за IAS 2 (залежно від мети утримання), що зумовлює асиметрію визнання змін вартості та проблеми порівнянності звітності. Проаналізовано наслідки запровадження ASU 2023-08, який передбачає оцінку визначених криптоактивів за справедливою вартістю з відображенням змін у прибутку. Виявлено безпрецедентну дивергенцію МСФЗ та US GAAP щодо формування фінансового результату від операцій із криптоактивами. Розкрито особливості запропонованого в Україні реалізаційного принципу оподаткування, що передбачає виникнення податкових наслідків переважно під час виходу у фіат і формує часовий розрив між бухгалтерською оцінкою та податковою базою. Запропоновано напрями вдосконалення облікової політики підприємств, внутрішнього контролю, аудиту та узгодження податкового й облікового регулювання. Окремо наголошено на зростанні значення прозорого розкриття інформації та комплаєнсу в умовах розвитку міжнародного обміну податковими даними.
УКР 
ENG
