Досліджено підходи до ідентифікації функціональних типів територій як інструменту формування сучасної регіональної політики України. Обґрунтовано актуальність переходу від уніфікованої до диференційованої, територіально орієнтованої політики розвитку, що враховує функціональні характеристики територій, їхню економічну спеціалізацію та роль у просторовій організації економіки. Проаналізовано еволюцію нормативно-правового забезпечення впровадження функціональної типології територій. Здійснено ідентифікацію функціональних типів територій у межах Львівщини. Визначено особливості формування таких типів територій, як території з особливими умовами для розвитку, території регіональних полюсів зростання та території міських агломерацій, території сталого розвитку. Оцінено відповідність наявних інструментів державної та регіональної політики логіці функціональної типологізації та їхню здатність забезпечувати адресну підтримку розвитку територій. Установлено, що в Україні відсутня цілісна система інструментів підтримки більшості функціональних типів територій, що обмежує ефективність впровадження територіально орієнтованого підходу. Зроблено висновок про необхідність інституціоналізації функціональної типології як управлінського інструменту, що забезпечить підвищення ефективності стратегічного планування, програмування інвестицій та досягнення збалансованого розвитку територій.
регіональна політика, функціональні типи територій, територіально орієнтований підхід, повоєнне відновлення, європейська інтеграція, Львівська область, справедлива трансформація, агломерація
Досліджуються особливості забезпечення екологічно збалансованого розвитку агломерацій в умовах подвійного переходу. Проаналізовано рейтинг України за рівнем Глобального інноваційного індексу у 2024 р., зокрема за рівнем сталого екологічного розвитку та розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Акцентовано, що інтеграція ІКТ у реалізацію екологічних ініціатив і розвиток екологічного підприємництва дасть змогу перейти на вищий рівень сталого екологічного розвитку. Підкреслюється необхідність одночасного впровадження для бізнесу як цифрових технологій, так і екологічно стійких рішень на основі принципів ESG. Проаналізовано водний, вуглецевий та енергетичний сліди штучного інтелекту. Зазначено, що збільшення обсягів електронних відходів посилює негативний вплив економіки та цифровізації суспільства на природні екосистеми. Окреслено основні стратегічні пріоритети та шляхи реалізації цифрової та екологічної трансформації в агломераціях. Проаналізовано законодавче підґрунтя забезпечення екологічно збалансованого розвитку. Запропоновано низку заходів інституційного характеру для зменшення промислового забруднення, стабільного фінансування природоохоронної діяльності та стимулювання розвитку екологічного підприємництва, зокрема в агломераціях.
Досліджується практика врахування територіально орієнтованого підходу в актуалізації стратегій розвитку українських регіонів у 2024-2025 рр. Проаналізовано нормативно-правові передумови впровадження територіального виміру в систему стратегічного планування розвитку регіонів, а також особливості його застосування в актуалізованих регіональних стратегіях. Установлено, що в більшості регіонів елементи територіально орієнтованого управління використовуються фрагментарно та переважно зосереджуються на окремих типах функціональних територій – сільських, гірських і прикордонних. Показано, що значна частина стратегічних документів характеризується слабким зв’язком між аналізом просторових диспропорцій і системою цілей і завдань, а також неоднаковим розумінням інструментарію територіального управління в різних регіонах. Окрему увагу приділено врахуванню функціональних міських зон, прикордонних територій та територій справедливої трансформації в контексті європейського досвіду. Зроблено висновок про необхідність удосконалення нормативно-методичного забезпечення територіально орієнтованого підходу, а також визначення наскрізних функціональних типів територій для посилення інтеграції державної регіональної політики України з європейськими практиками в наступному планувальному періоді 2028-2034 рр.
територіально орієнтоване управління, регіональна політика, функціональні типи територій, інструменти розвитку, Державна стратегія регіонального розвитку, регіональні стратегії розвитку, Європейський Союз
Проаналізовано причинно-наслідкові зв’язки та оцінено вплив інституційно-просторових чинників на доступність житла міст-обласних центрів. Теоретично осмислено сутність «ренти доступності» як механізму, за допомогою якого просторові та інституційні обмеження в містах трансформуються у структурне зростання ціни диспропорційно доходам населення. Уведено показник медіанного мультиплікатора доступності житла, що уможливило уникнення статистичних викривлень і більш адекватне відображення доступності житла для типового домогосподарства. Виявлено, що показники вартості житла, щільності, фіскальної віддачі території визначально впливають на медіанну доступність житла. Проведений кореляційний аналіз по містах-обласних центрах України демонструють, що воєнна міграція після 2022 р. змінила структурний дисбаланс на гострий. Проаналізовано якість регуляторних механізмів і просторової політики. Доведено, що криза доступності житла має фундаментально земельний, а не ринковий характер. Виявлено інституційну пастку, коли місцева влада об’єктивно зацікавлена в зростанні вартості землі, що робить її одночасно бенефіціаром і відтворюваною недоступністю.
доступність житла, земельна рента, медіанний мультиплікатор, просторове планування, житлова політика, урбанізація, інституційні обмеження, ринок землі
Досліджено просторово-структурні зміни та трансформацію домінант транскордонної мобільності населення в українсько-польському прикордонні в умовах тривалих кризових викликів. Проаналізовано динаміку й інтенсивність перетинів кордону, асиметрію фінансових потоків і структуру витрат громадян обох країн. Установлено, що під впливом пандемії COVID-19 і воєнних викликів транскордонна мобільність утратила свій переважно локальний і комерційно-споживчий характер. Обґрунтовано перехід від локальних і короткострокових форм транскордонної мобільності до просторово ширших і триваліших переміщень, що проявилося у згортанні маятникової мобільності мешканців прикордоння, розширенні географії переміщень і зростанні ролі віддалених регіонів України у формуванні транскордонних потоків. Доведено, що завдяки раніше сформованим транскордонним зв’язкам характер прикордонного руху трансформувався в базовий адаптаційний механізм забезпечення резильєнтності якості життя населення в умовах посилення безпекових, соціально-економічних і гуманітарних ризиків. Розкрито екзаптивну природу життєстійкості громад та аргументовано визначальну роль транскордонної мобільності в процесах соціально-економічної адаптації населення до глобальних і регіональних кризових трансформацій.
транскордонна мобільність, домінанти транскордонного співробітництва, резильєнтність, якість життя населення, українсько-польське прикордоння, місцевий прикордонний рух
Економіка та управління національним господарством
Досліджено секторальні трансформації економіки України в 1995-2022 рр. крізь призму внутрішніх мультиплікативних ефектів випуску та валової доданої вартості (ВДВ) у контексті імпортозаміщення. Актуальність теми зумовлена необхідністю підвищення стійкості національної економіки, зменшення залежності від імпортованої проміжної продукції та посилення внутрішніх виробничих зв’язків в умовах війни, реконструкції і повоєнного відновлення. Методичною основою дослідження є підхід «витрати – випуск» та гармонізовані національні таблиці ОЕСР. Установлено, що зростання середнього внутрішнього мультиплікатора випуску з 1,824 в 1995 р. до 1,918 у 2022 р. супроводжувалося зниженням мультиплікатора ВДВ з 0,740 до 0,601. Це свідчить про послаблення здатності економіки утримувати додану вартість у внутрішніх виробничих ланцюгах і про структурну розбіжність між зростанням випуску та створенням ВДВ. Виявлено, що сектори послуг і базового життєзабезпечення краще генерують ВДВ, тоді як промислові види діяльності залишаються ключовими для локалізації виробництва, технологічної модернізації та формування довших міжсекторальних зв’язків. Обґрунтовано, що імпортозаміщення має бути селективним і спрямованим на поглиблення переробки, локалізацію проміжної продукції та нарощування внутрішньої доданої вартості.
Величину екологічного ризику визначено як похідну від інтегрального показника оцінки стану природного середовища, резильєнтності якості життя населення та вразливості регіонів України в умовах зовнішніх загроз, зокрема на прифронтових і тимчасово окупованих територіях України. Укладено карти-схеми інтегральних індексів екологічного середовища резильєнтності якості життя населення у 2014 і 2021 рр. Оцінювання проводилося за показниками стану повітряного середовища, водного середовища, природного середовища суходолу та природного середовища внаслідок накопичення відходів. Визначено, що порівняно з 2014 у 2021 рр. стан природного середовища в частині регіонів погіршився. Виокремлено такі рівневі градації екологічного ризику: низький, слабкий, помірний, середній, вищий за середній, підвищений, високий, дуже високий, надто високий. Проаналізовано стан природного середовища, якості життя населення та вразливість регіонів України в умовах воєнних дій 2022-2025 рр. Зроблено висновки про потребу в сучасній інформаційно-аналітичній базі даних про стан повітряного та водного середовища, середовища екосистем суходолу й поводження з відходами. Наголошується на актуальності укладення договорів із громадами та регіонами (областями) щодо напрямів з охорони довкілля та фінансування їх на відповідних територіях.
Запропоновано методичний підхід до формування інтегрального індексу соціально-економічної ефективності гендерної політики в Україні. Обґрунтовано необхідність переходу від використання окремих індикаторів гендерної нерівності до комплексного оцінювання результативності державної політики як управлінського процесу, що дає змогу враховувати як структурні диспропорції, так і динаміку соціально-економічних змін. Сформовано систему індикаторів, згрупованих за п’ятьма функціональними блоками: ринок праці, доходи та добробут, людський капітал, економічна активність та управлінсько-політичне представництво. Для забезпечення можливості порівнювати різнорідні показники застосовано метод мін-макс нормалізації, зважаючи на напрям впливу індикаторів. Запропоновано інтегральний індекс, який агрегує нормалізовані показники та уможливлює визначення узагальненої оцінки соціально-економічної ефективності гендерної політики. Здійснено емпіричну апробацію підходу на основі даних України за 2021-2024 рр., що дало змогу виявити нерівномірну динаміку окремих компонентів гендерної політики за збереження структурних диспропорцій, насамперед у сфері оплати праці та політичного представництва. Показано, що запропонований індекс може використовуватися як інструмент моніторингу та оцінювання ефективності державної гендерної політики, а також як аналітична основа для прийняття обґрунтованих управлінських рішень у сфері публічного управління.
Зростання волатильності світових продовольчих цін і посилення синхронізації між сегментами агропродовольчого ринку стали важливими тенденціями розвитку глобальної економіки, що підвищує вразливість національних економік до зовнішніх шоків. Метою статті є дослідження динаміки волатильності та рівня синхронізації світових агропродовольчих ринків, а також визначення пов’язаних із цим ризиків для України. Результати дослідження засвідчили наявність стійкої тенденції до посилення волатильності світових агропродовольчих ринків у періоди глобальних криз. Виявлено три основні періоди підвищеної волатильності: 2007-2011 рр., 2014-2015 рр. та 2020-2022 рр. Установлено, що найбільш нестабільним сегментом світового продовольчого ринку є ринки рослинних олій, які демонструють найвищий рівень волатильності та найтісніший зв’язок з динамікою агрегованого продовольчого індексу. Кореляційний аналіз підтвердив посилення синхронізації між окремими товарними групами, що свідчить про зростання інтегрованості світової агропродовольчої системи та її чутливості до спільних зовнішніх чинників. Зроблено висновок, що посилення волатильності та синхронізації світових агропродовольчих ринків створює для України як ризики, так і можливості, актуалізуючи необхідність диверсифікації експорту, розвитку переробки та вдосконалення механізмів управління ціновими ризиками.
Зазначено, що нова парадигма забезпечення фінансової стабільності банків України базується на впровадженні засад сталого розвитку та інклюзивності. Основними стратегічними пріоритетами в цьому напрямі визначено: розподіл капіталу для здійснення політики щодо управління економікою та підвищення рівня стійкості; прискорення зеленого переходу шляхом збільшення інвестицій та трансформації фінансової системи; забезпечення стійкості та рівного доступу людського капіталу за допомогою інклюзивного фінансування. Запропоновано триетапний підхід до впровадження ESG у банківських установах: діагностика й розроблення стратегії сталого розвитку, яка охоплює процеси планування, упровадження інформації та ESG-даних, консолідації їх; формування звітності про сталий розвиток, її публічна транспарентність; розроблення стратегій сталого розвитку на основі ESG-принципів. Наголошено, що інтеграція засад сталого розвитку та інклюзивності в механізм забезпечення фінансової стабільності банків України потребує системного підходу. На основі проведеного дослідження виокремлено такі його ключові напрями: удосконалення пруденційного регулювання, зважаючи на ESG-ризики; розвиток ринку зеленого фінансування; активізація політики фінансової інклюзії; посилення ролі державних банків у реалізації принципів сталого фінансування; забезпечення прозорості та звітності.
УКР 
ENG
