Досліджено регіональні диспропорції формування та відтворення людського капіталу України в системі соціального забезпечення в умовах повномасштабної війни та структурних соціально-економічних змін. Уточнено зміст поняття «людський капітал» як сукупності здоров’я, знань, навичок, професійних компетентностей, працездатності й здатності до продуктивної участі в економічному та суспільному житті. Методичну основу становлять системний, порівняльний і регіональний підходи, аналіз наукових публікацій та офіційної статистики, а також групування територій за безпековими, міграційними, демографічними, інфраструктурними й фіскальними ризиками. Актуалізовано емпіричну базу за матеріалами RDNA5, IOM DTM, Світового банку, UNHCR та OECD. Обґрунтовано, що найбільші ризики втрати людського капіталу концентруються у прифронтових, деокупованих, сільських і фінансово ослаблених громадах, тоді як громади-реципієнти зазнають додаткового навантаження на житло та соціальні послуги. Запропоновано регіонально диференційовану, адресну й людиноцентричну модель соціального забезпечення, що поєднує дохідну підтримку з доступними місцевими послугами, реабілітацією, сприянням зайнятості, професійною перепідготовкою, психосоціальною підтримкою та інтеграцією ВПО. Практична цінність результатів полягає в можливості використання їх у регіональних стратегіях відновлення та плануванні соціальних послуг громад. 

людський капітал, регіональні диспропорції, соціальне забезпечення, територіальні громади, соціальні послуги, внутрішньо переміщені особи, повоєнне відновлення