Стаття присвячена дослідженню еволюції становлення та характеристиці сучасних моделей електронного врядування. Проаналізовано етапи формування концепції е-врядування – від автоматизації бюрократичних процесів до системної цифрової трансформації державного управління. Розкрито відмінності між поняттями «e-government» та «e-governance», підходи до трактування їхньої сутності міжнародними організаціями та у вітчизняному законодавстві, а також визначено їхню роль у розвитку електронної демократії. Визначено принципи е-урядування, зокрема прозорості, підзвітності, безпеки, ефективності та ін. Представлено етапи зрілості онлайн-присутності уряду за методологією ООН. Акцентовано на тому, що Україна нині перебуває на трансакційному рівні розвитку е-врядування, демонструючи водночас високі результати за індексом участі громадян і зрілості відкритих даних. Охарактеризовано чотири ключові моделі взаємодії в межах е-врядування (G2C, G2B, G2G та G2E), а також проаналізовано інструменти реалізації цифрового врядування та функціональне призначення їх на різних рівнях управлінської ієрархії. Наголошено, що подальше вдосконалення цифрових сервісів на національному, регіональному та локальному рівнях потребує узгодження нормативної бази, посилення міжвідомчої інтеграції та орієнтації на підвищення якості публічних послуг. 

е-врядування, державне управління, інструменти е-врядування