Здійснено аналіз наукових підходів до трактування дефініції «смарт-спеціалізація». Досліджено специфіку впровадження смарт-спеціалізації в Європейському Союзі. Головною метою смарт-спеціалізації в ЄС є підтримка економічного зростання та трансформації до економіки знань, враховуючи суспільні виклики та умови, характерні для держав-членів ЄС та їх регіонів. Національні / регіональні інноваційні стратегії для смарт-спеціалізації RIS3 мають базуватись на чотирьох «Cs» принципах смарт-спеціалізації: жорсткий відбір і критична маса (Tough Choices and Critical mass); конкурентна перевага (Competitive Advantage); включення та кластери (Connectivity and Clusters); спільне керівництво (Collaborative Leadership). Методологічно принциповим є акцент на «процес відкриття підприємництва», який включає, крім державного управління, участь підприємців, дослідників та інших соціально-економічних груп, залучення громадянського суспільства в ролі користувача інновацій. Стратегії RIS3 є сучасним, інтегрованим та орієнтованим на місця унікальним інструментом політики економічної трансформації. Законами України не передбачено імплементації європейських підходів до смарт-спеціалізації та поширення європейської кластерної політики. В Україні лише підзаконними актами з листопада 2018 р. регламентовано обов’язковість впровадження засад смарт-спеціалізації у межах розроблення регіональних стратегій розвитку, тобто на регіональному рівні. Розкрито специфіку, протиріччя та проблеми урядового механізму смарт-спеціалізації щодо його системного впровадження на державному, регіональному та місцевому рівнях. Аргументовано наявність ризиків несистемності впровадження засад смарт-спеціалізації при стратегічному плануванні регіонального розвитку та подальшої стагнації процесу інноваційної трансформації регіональних секторів економіки. Обґрунтовано необхідність визначення Законом України «Про інноваційну діяльність» дефініції «смарт-спеціалізація» як інноваційного підходу, що передбачає реалізацію унікального поєднання документами державного планування конкурентних переваг відповідної території та розвитку інноваційної діяльності. Для системної реалізації стратегічного планування регіонального розвитку в Україні на засадах смарт-спеціалізації запропоновано внести зміни до низки законів.
смарт-спеціалізація, засади смарт-спеціалізації, інноваційний розвиток, стратегія розвитку
Досліджено особливості функціонування ринку дорогоцінного каміння під впливом глобалізації та окреслено основні його риси. Встановлено негативний вплив нелегального ринку на соціально-економічний розвиток країн. Аргументовано важливість проблеми перенесення більшості операцій обробки дорогоцінного каміння за межі країни-видобутку. Підтверджено слабкість державного контролю за обігом дорогоцінного каміння. Проведено аналіз ринку діамантів, який характеризується високим попитом. Визначено складність використання управлінських стратегій на ринку дорогоцінного каміння для ефективного використання ресурсів. Проаналізовано формування ланцюгів доданої вартості в індустрії дорогоцінного каміння. Встановлено відсутність надійного моніторингу індустрії дорогоцінного каміння, що не дозволяє точно оцінити обсяги видобутку, та відсутність належного інвестування. Розкрито особливості торгівлі на ринку дорогоцінного каміння із використанням різних систем. Визначено основні центри обробки дорогоцінного каміння на сучасному етапі. Підтверджено вплив екологічності виробництва та соціальної відповідальності на формування попиту на дорогоцінне каміння, встановлено його низьку інвестиційну привабливість (за винятком діамантів). Проаналізовано стан видобутку і споживання діамантів та недіамантового дорогоцінного каміння. Сформульовано глобальні виклики функціонуванню ринку дорогоцінного каміння на сучасному етапі та заходи їх зменшення.
видобуток дорогоцінного каміння, діаманти, недіамантове дорогоцінне каміння, нелегальний ринок, ринок дорогоцінного каміння, ювелірні вироби
Розглядаються теоретичні та практичні аспекти запровадження індексу інклюзивного розвитку регіонів. Зростаючі диспропорції у розвитку регіонів, низька об’єктивність показника валового регіонального продукту на одну особу щодо оцінки соціально-економічного розвитку територій, їх конкурентоспроможності та проблемності об’єктивно зумовлюють необхідність запровадження нового агрегованого індексу, який дає можливість системно і комплексно приймати конструктивні управлінські рішення з подолання негативних тенденцій, проводити ефективну державну регіональну політику і надавати державну фінансову підтримку. Запропоновано авторський підхід до запровадження в Україні на рівні регіонів індексу інклюзивного розвитку регіону, аналога міжнародного показника Inclusive Development Index, який повинен більш повно відображати зростання (падіння) добробуту населення в регіоні та сприяти досягненню європейських стандартів якості життя, які відповідають принципам інклюзивного зростання.
Досліджено теоретичні засади фінансової спроможності територіальних громад. Охарактеризовано параметри оцінювання фінансової спроможності територіальних громад у контексті досягнення результатів адміністративно-фінансової децентралізації. Визначено потребу в удосконаленні критеріїв фінансової спроможності територіальних громад у частині виокремлення джерел надходжень податку на доходи фізичних осіб, кількості функціонуючих на території територіальної громади підприємств та чисельності платників податку. Акцентовано увагу на необхідності удосконалення методичних засад розрахунку індексу податкоспроможності шляхом урахування чисельності працездатного населення, медіанного розподілу податку на доходи фізичних осіб, зважених на чисельність населення, та включення до розрахунку місцевого бюджету м. Києва. З’ясовано особливості формування та використання фінансових ресурсів територіальних громад Львівської та Полтавської областей. Удосконалено науково-методичний підхід до оцінювання фінансової спроможності територіальних громад шляхом визначення пріоритетності їх видатків, взаємозалежності власних доходів і трансфертів із фінансуванням публічних послуг на рівні територіальних громад. Окреслено напрями підвищення ефективності функціонування територіальних громад.
Сучасні зміни в економіці України, обумовлені суспільно-політичною ситуацією в країні, а також низка розпочатих реформ спонукають до наукових розвідок соціально-економічного розвитку країни. Проведено проблемно-орієнтований аналіз соціальної складової економіки України. Представлено результати дослідження соціально-економічного розвитку України за останні п’ять років. Серед напрямів аналізу було обрано: ринки праці, бідність, безробіття, доходи/витрати населення. Показано, що низькі темпи зростання розміру прожиткового мінімуму обумовлюють зниження соціальних стандартів, що негативно позначається на рівні життя населення в Україні; значне падіння реальних доходів населення в 2014-2015 рр. погіршило його купівельну спроможність; зростання питомої ваги заробітної плати та соціальних виплат у структурі доходів населення впродовж аналізованого періоду є свідченням надмірної залежності добробуту населення від підтримки держави, а також відсутності в країні так званого середнього класу. Помітне зростання рівня безробіття викликано воєнними діями на сході України, поглибленням фінансово-економічної кризи та погіршенням суспільно-політичного стану в країні. Наголошено на диференціації в оплаті праці в розрізі галузей економіки. Доведено, що низький рівень середньої заробітної плати в бюджетній сфері обумовлений особливостями розрахунку розміру мінімального посадового окладу на основі прожиткового мінімуму, що в підсумку призводить до «знецінення» праці працівників бюджетної сфери та зниження вартості висококваліфікованої праці. Визначено виклики для подальшого розвитку України, серед них основними є: надмірне безробіття; незадовільний рівень оплати праці; рівень соціальної захищеності; воєнний конфлікт на сході України.
соціальний розвиток, безробіття, зайнятість населення, прожитковий мінімум, заробітна плата
Визначено зміст людського потенціалу як сукупності фізіологічних, соціопсихологічних, інтелектуально-трудових, соціально-стратифікаційних, етнокультурних можливостей суспільства, які можуть бути використані вже або в найближчому майбутньому та реалізуються в середовищі, що забезпечує їхній розвиток. Розкрито специфіку відтворення людського потенціалу, що відображає одну з фаз його розвитку з наслідками використання людських ресурсів: їх акумуляції, відтворення, покращення. Виділено складові людського потенціалу – демографічну, інтелектуально-трудову, соціально-управлінську, соціально-економічну. У розрізі виокремлених складових підібрано індикатори для методики оцінювання використання людського потенціалу. Здійснено апробацію методики на прикладі об’єднаних територіальних громад (ОТГ) в Україні з їх групуванням залежно від обсягів власних доходів на одного мешканця та рівня дотаційності. За результатами розрахунків інтегрального індексу людського потенціалу та його складових виявлено ОТГ лідери та аутсайдери. Це дало змогу обґрунтувати можливості ОТГ забезпечувати відтворення людського потенціалу через розвиток соціальної інфраструктури, а також шляхом переорієнтації стратегічного планування на цілі розвиткового характеру. Розвиткові цілі розподілено за напрямами ефективного використання мобілізованих фінансів, створення умов для розвитку бізнесу і зайнятості населення. Виділено пріоритети підвищення ефективності використання людського потенціалу ОТГ у проблемному фокусі з їх поділом за державним, регіональним і локальним управлінськими рівнями. Враховуючи положення чинної нормативно-правової бази в Україні, узагальнено можливості влади ОТГ забезпечувати відтворення людського потенціалу.
людський потенціал, відтворення людського потенціалу, соціальна інфраструктура, розвиткові цілі, реформа децентралізації, об’єднані територіальні громади
Обґрунтовано необхідність формування кадрового резерву, який би забезпечив сталий розвиток підприємства в умовах постійної зміни технологій. Запропоновано оновлений науково-прикладний підхід до розрахунку необхідного резерву кваліфікованих кадрів, який, на відміну від існуючих, базується на плануванні зміни штатного складу та підвищення кваліфікації, враховуючи поточні та планові показники оновлення матеріальних і нематеріальних активів. Обґрунтовано, що розвиток інтелектуального потенціалу працівників підприємства вимагає певних витрат, що, своєю чергою, потребує врахування обсягів цих витрат. Наведено методичний підхід до оцінювання вартості інтелектуального потенціалу працівників підприємства через визначення низки його складових. Отримані результати зіставляються зі шкалою, яка містить критерії рівня розвитку інтелектуального потенціалу залежно від обсягів інвестування в його розвиток. Доведено, що вартість інтелектуального потенціалу працівників підприємства, що виражена через частку витрат у загальній сумі витрат, повинна сягати 10%. Це дозволить забезпечити підприємству сталий розвиток, враховуючи тенденції та домінанти науково-технічного прогресу.
інтелектуальний потенціал, працівники, підприємство, кадровий резерв, вартість
Розвиток сільських територій та аграрного сектору економіки
Розглянуто вплив факторів на формування ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств і підвищення ефективності його використання, а також основні перешкоди для ефективного функціонування системи державної підтримки сільського господарства в Україні. Визначено, що державна підтримка є невід’ємною частиною державного регулювання та являє собою поєднання різних інструментів. Досліджено роль державної аграрної політики у розвитку сільських регіонів і визначено пріоритетний напрям діяльності на селі – диверсифікація сільськогосподарського виробництва. Виходячи з основних напрямів розвитку сільського господарства регіону, запропонована системна модель підвищення ефективності розвитку сільськогосподарських підприємств. Запропоновано низку заходів державного регулювання для запровадження якісно нової ефективної регіональної економічної політики шляхом формування ефективної нормативно-правової бази. Зважаючи на основні імперативи удосконалення державної підтримки розвитку сільськогосподарських підприємств, для формування їх ресурсного потенціалу та підвищення ефективності його використання необхідно створити умови для запровадження якісно нової, ефективної регіональної економічної політики, стимулювання динамічного розвитку й ефективного використання внутрішнього ресурсного потенціалу кожного регіону, що потребує врахування вирішальної ролі сільськогосподарських підприємств у розвитку сільських територій та переходу на державне стратегічне програмування регіонального розвитку і запровадження розроблення стратегій розвитку регіонів органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади. Державне регулювання сільськогосподарського виробництва має бути орієнтоване на інноваційний та інвестиційний розвиток сільськогосподарських підприємств. Для цього потрібно внести поправки до Закону України «Про інноваційну діяльність», удосконалити митне регулювання інноваційної діяльності, процедуру надання підприємствам статусу інноваційного та передбачити можливість виконувати експертизу під час кваліфікування інноваційних проектів за державні кошти.
сільське господарство, державне регулювання, сільськогосподарські підприємства, ресурсний потенціал, розвиток сільських регіонів
УКР 
ENG
