Досліджується досвід застосування інструментарію територіально орієнтованого управління в ЄС та Україні (до офіційного закріплення такого підходу як обов’язкового під час розроблення документів державної регіональної політики на всіх рівнях управління). Проаналізовано приклади запровадження спеціальних інструментів підтримки та стимулювання розвитку окремих категорій територій – гірських населених пунктів, малих монофункціональних міст, територій пріоритетного розвитку. Показано, що ці ініціативи, попри важливий методологічний внесок у становлення регіональної політики, не забезпечили сталих результатів через відсутність системності, фінансових гарантій та орієнтації на ендогенний потенціал розвитку. Виділено основні спільні причини їхньої неефективності та визначено, що вони залишаються актуальними в сучасних умовах, коли Україна одночасно стикається з викликами протидії збройній агресії російської федерації, необхідністю подолання її руйнівних наслідків і завданням адаптації політики розвитку до стандартів Європейського Союзу. Зроблено висновок про потребу подальшого вдосконалення інструментарію територіально орієнтованого управління, зміцнення його фінансово-правового підґрунтя та інтеграції з європейськими практиками для забезпечення сталого розвитку територій у післявоєнний період. 

територіально орієнтоване управління, регіональна політика, функціональні типи територій, інструменти розвитку, державна стратегія регіонального розвитку, Європейський Союз 

Доводиться важливість підвищення на різних рівнях адміністративної спроможності та побудови системи освоєння коштів структурних фондів ЄС в контексті імплементації програми Ukraine Facility. Зосереджено увагу на викликах системного характеру, які потребують вирішення під час реалізації нової державної регіональної політики в умовах подолання наслідків війни та наближення України до кращих процедур і практик ЄС. Розглянуто розширений завдяки фінансовій допомозі на відновлення, реконструкцію та розбудову України інструмент Ukraine Facility. Підкреслено важливість ролі місцевих і регіональних органів влади як промоутерів інклюзивного територіального підходу до місцевого розвитку та необхідність підвищення спроможності місцевих органів управління. Акцентовано на питанні використання коштів європейських фондів країнами-членами ЄС та оцінено імплементацію інвестицій у розрізі окремих країн, а також особливості освоєння виділених коштів структурних фондів. Зазначено, що Польща формувала ефективну структуру органів освоєння коштів європейських структурних фондів понад десятиліття. Вивчення досвіду Польщі дало змогу сформувати низку рекомендацій для України. 

регіональна політика, державна стратегія регіонального розвитку, Ukraine Facility, багаторівневе управління, структурні фонди ЄС