Висвітлено різні підходи до трактування поняття «туристична привабливість». На основі аналізу різних підходів визначено, що туристична привабливість – це властивість певної території (міста, району, області, регіону, країни, групи країн), яка відповідає попиту та потребам туристів. З’ясовано, що на рівень туристичної привабливості впливає низка чинників, серед яких вагоме значення посідають туристичні ресурси та туристична інфраструктура. Відповідно до чинників впливу представлено складові туристичної привабливості. Визначено, що для оцінювання привабливості територій та об’єктів застосовують низку методів і критеріїв, кожен з яких має свої переваги та недоліки. Зазначено, що недоліки окремих методів оцінювання можуть бути мінімізовані завдяки введенню певних застережень. З’ясовано, що у міжнародній практиці туристична привабливість визначається найбільшим попитом серед туристів у регіонах з багатими природними, культурними та історичними ресурсами, цікавим географічним розташуванням, високим рівнем розвитку інфраструктури, що залежить від наявності інвестицій, рекреаційних і туристичних ресурсів, а також екологічного стану регіону. Доведено, що в Україні туристично привабливими є території та туристичні зони, які володіють найбільш цінними елементами екологічного каркасу (лісові масиви, чисті річки, морські узбережжя, озера, водоймища та ін.) і мають визначні історичні пам’ятки та місця. Узагальнено, що доцільність і необхідність кількісного оцінювання туристичної привабливості на рівні країни, сфери чи певного регіону пояснюється виявленням тих територій, стимулювання розвитку яких призведе до можливості отримання позитивного економічного ефекту найближчим часом. 

туристична привабливість, туристично приваблива територія, туристичні ресурси, туристична інфраструктура