Здійснено аналіз чинників формування промислової конкурентоспроможності України в умовах глобальних змін і впровадження Industry 4.0. Розглянуто загрози та виклики, що несуть у собі інноваційні зміни економічного середовища. Здійснено порівняльний аналіз індексу промислової конкурентоспроможності України з аналогічними показниками країн Центральної та Східної Європи. Досліджено досвід упровадження концепції Industry 4.0 в ЄС. Обґрунтовано пріоритетність машинобудування в Україні, з огляду на що аналіз промислової конкурентоспроможності поглиблено оцінюванням стану розвитку окремих секторів машинобудування як важливого сегмента впровадження інноваційних технологій на платформі Industry 4.0. Окреслено ключові обмеження конкурентоспроможності промисловості України, визначено вектори та основні завдання щодо адаптації України до глобальних змін в умовах упровадження Industry 4.0.
промислова конкурентоспроможність, Industry 4.0, машинобудування, індустріалізація, стратегія розвитку машинобудування
Проведено аналіз прикордонних районів у несприятливих умовах і виявлено особливості їх розвитку, з’ясовано відповідність прикордонних регіонів умовам проблемності (щільність населення, зростання чисельності населення, капітальні інвестиції). Наголошено, що високий рівень диференціації соціально-економічного розвитку прикордонних територій у несприятливих умовах вимагає проведення ранжування за рівнем їх проблемності. Проведення ранжування прикордонних територій у несприятливих умовах пропонується здійснювати, використовуючи такі чинники: рівень соціально-економічного розвитку, темпи економічного зростання, демографічна ситуація, рівень воєнно-політичних ризиків. Розробляючи політику стимулювання та підтримки розвитку прикордонних територій у несприятливих умовах, залежно від рівня проблемності території доцільно розділяти за такими типами: території, що вимагають стандартного підходу; території, що потребують підвищеної уваги; території, що потребують врегулювання кризових ситуації. Кожен з виділених типів територій вимагає власного підходу та формування заходів підтримки та стимулювання їх розвитку.
прикордонні території у несприятливих умовах, стимулювання, розвиток, проблемність, диференціація
Визначено роль фізичної культури та спорту в досягненні цілей сталого розвитку. Наведено основні події, що прияли становленню розуміння спорту як важливого інструменту забезпечення сталого розвитку та миру. Розкрито шість цілей сталого розвитку, щодо досягнення яких спорт може сприяти найбільш ефективно. Доведено необхідність формування в населення розуміння значущості такої моделі, як сталий розвиток, і визначення особливості його регіонального управління за умов децентралізації в Україні. Розкрито сутність і складові організаційно-економічного механізму сталого розвитку спортивно-оздоровчої сфери в регіоні. Запропоновано принципи, дотримання яких потрібне для забезпечення сталого розвитку спортивно-оздоровчої сфери в регіоні: системності, прозорості, збалансованості, інклюзивності гендерної рівності, екологічності. Звернуто увагу на важливість дотримання інклюзивного підходу як інструменту досягнення сталого розвитку спортивно-оздоровчої сфери в регіоні, що передбачає залучення максимальної кількості населення до рухової активності і здорового способу життя, створення рівних умов для задоволення потреб у спорті та дотримання гендерної рівності.
сталий розвиток, спортивно-оздоровча сфера, регіон, організаційно-економічний механізм, цілі сталого розвитку, інклюзивне зростання
На основі статичного та динамічного підходів оцінюється ефективність секторально-просторових трансформацій економіки міст на субрегіональному рівні (у системі «місто – адміністративний район» як прототипу урбанізованої території, міської територіальної громади). На основі виявлених закономірностей прояву секторально-просторових трансформацій здійснено групування міст обласного значення за рівнем концентрації економічної активності в районах їхньої локалізації, визначено вектори динаміки трансформації економіки міста та району в контексті можливостей формування поліцентричної системи розвитку міської мережі на макрорегіональному рівні (Західний регіон України). Установлено, що впродовж 2012-2019 рр. більшість міст обласного значення макрорегіону збільшували рівень концентрації економічної активності в районі з різними темпами, що підтверджує доцільність розроблення диференційованої політики структурної модернізації міської економіки, виходячи з масштабу економічного й трансформаційного потенціалів міста, ефективного використання інструментів трансформації економіки, а також консолідації зусиль органів місцевого самоврядування та органів місцевої виконавчої влади. Запропоновано заходи щодо покращення спроможності впливу міста на соціально-економічний розвиток міської територіальної громади на основі посилення механізмів співпраці, стратегічного та просторового планування між територіальними громадами.
міста обласного значення, секторально-просторові структурні трансформації, гіперконцентрація, поліцентричний розвиток, трансформаційний потенціал
На основі аналізу ефективності структурних трансформацій економіки великих міст Західного регіону встановлено, що їхні соціально-економічні системи знаходяться на початкових етапах переорієнтації від традиційної лінійної моделі економічної системи до моделі системи, яка функціонує на основі концепції циркулярної економіки. Установлено, що недостатній рівень розвитку циркулярної економіки у великих містах Західного регіону України, як і в Україні загалом, обумовлений наявністю низки перешкод, серед яких варто виділити нормативно-правові, соціально-економічні та технологічні. Концентровані зусилля органів влади та бізнесу на ослаблення і подолання цих перешкод можуть відіграти позитивну роль у формуванні циркулярної економіки в регіонах Україні, а інтенсифікація трансферу технологій і передового досвіду, нових методів проєктування продуктів і матеріалів може суттєво активізувати її розвиток. Трансформація лінійної моделі вітчизняної економіки та її великих міст у напрямі циркулярної економіки має відбуватися поетапно, у формі реалізації системи коротко-, середньо- та довгострокових заходів у межах спеціалізованої державної стратегії розвитку циркулярної економіки. У межах покрокового сценарію трансформації лінійної економічної системи України в циркулярну запропоновано дорожню карту формування циркулярної економіки, яка поєднує в собі цільові орієнтири та поетапний план розвитку процесу її формування, які в перспективі можуть стати основою для формування державної стратегії розвитку циркулярної економіки.
циркулярна економіка, сталий розвиток, утилізація відходів, циркулярна бізнес-модель, безвідходна модель споживання
Проведено аналіз розподілу частки земель сільcькогосподарського призначення і ріллі у володінні та користуванні сільськогосподарських підприємств і господарств населення за регіонами України, а також у розвинутих країнах Європи та Америки. Установлено, що найбільш сільськогосподарсько освоєними є ґрунти з високою біопродуктивністю в межах особливо цінних земель агроландшафтів лісостепу та степу, а найменш – землі фізико-географічної зони мішаних лісів, а також гірські місцевості Карпат і Криму. Виявлено основні чинники інтенсивного розвитку поверхневої водної та вітрової ерозії ґрунтів (надмірна розораність, відсутність обґрунтованих норм оптимального співвідношення земельних угідь з врахуванням ландшафтних умов території, недостатня захищеність ґрунтів агролісомеліоративними заходами й недотримання правил розорювання ґрунтів ерозійно небезпечних схилів і технологій вирощування сільськогосподарських культур). За результатами дослідження виокремлено ранги регіонів поширення ерозійної деградації ґрунтів, які об’єднано в класифікаційні групи, а також укладено карти-схеми. Виявлено зональні закономірності поширення і розвитку ерозійної деградації ґрунтів. Це головно ґрунти з високою біопродуктивністю в межах особливо цінних земель агроландшафтів лісостепу та степу. Висвітлено нормативно-правове забезпечення напрямів діяльності та заходів, спрямованих на попередження ерозійної деградації ґрунтів. Рекомендовано шляхи запровадження економічних важелів досягнення екологічної безпеки у сфері землекористування.
екологічна безпека, економічні важелі, землі сільськогосподарського призначення, рілля, агроландшафти, ерозія ґрунтів
Проаналізовано ефективність реалізації державної регіональної політики в Україні в контексті посилення інноваційної активності регіонів країни. Для цього досліджено такі тенденції: упровадження новітніх технологій та інновацій у виробництво; розвитку науково-інноваційного співробітництва державного та недержавного сектору науки, навчальних закладів вищої освіти та наукових установ з реальним сектором економіки; формування економіки на більш досконалій технологічній основі; розвитку регіональної інноваційної інфраструктури. Для оцінювання інноваційного потенціалу регіонів України (з позиції результативності впровадження новітніх технологій та інновацій у виробництво) розраховано та проаналізовано індекс інноваційного потенціалу регіонів України. Доведено важливість інноваційного розвитку територіальних суспільних систем різних рівнів у контексті збільшення їхньої конкурентоспроможності та забезпечення зростання обсягів ВРП. Встановлено, що досягненню вищої ефективності державної регіональної політики в контексті активізації інноваційного розвитку в Україні сприятимуть: 1) урахування ендогенного інноваційного та науково-дослідного потенціалу конкретної територіальної громади під час розроблення планів / стратегій її інноваційного розвитку; 2) координація державної регіональної політики та секторальних політик на усіх стадіях їх проходження; 3) моніторинг виконання програм з інноваційного розвитку регіонів та ОТГ (важливим є оновлення наявної статистичної бази відповідно до нового адміністративно-територіального устрою в Україні); 4) залучення альтернативних джерел фінансування інноваційних проєктів (коштів Державного фонду регіонального розвитку, приватних інвестицій), зокрема на основі державно-приватного партнерства; 5) активізація міжмуніципального співробітництва та співпраці територіальних громад під час реалізації великих інноваційних інфраструктурних проєктів.
інновації, інноваційний потенціал, державна регіональна політика, економіка регіону, державна стратегія регіонального розвитку
Розглянуто підходи зарубіжних і вітчизняних науковців до визначення змісту поняття «публічно-приватне партнерство». Розглянуто походження терміна «публічно-приватне партнерство» та обґрунтовано необхідність вагомої ролі держави в забезпеченні державної інфраструктури. Виділено п’ять основних типів публічно-приватного партнерства. Виокремлено його ключові характеристики в міжнародній і вітчизняній практиці. Установлено, що потенційними причинами невдач проєктів і контрактів, побудованих за зразком публічно-приватного партнерства, можуть бути відхилення від його стандартної моделі. З’ясовано основні шляхи впливу COVID-19 на інфраструктурні проєкти публічно-приватного партнерства. Розкрито негативні аспекти впливу пандемії COVID-19 на фінансовий аспект угод публічно-приватного партнерства. Визначено, що для подолання негативного впливу пандемії COVID-19 на відповідні проєкти уряди можуть упроваджувати дві групи заходів: ті, які не потребують додаткових чи непередбачуваних фінансових затрат, а також такі, які потребують зазначених затрат. Наголошено, що під час розгляду зазначених варіантів заходів урядам потрібно проаналізувати, які дії сприяли б найефективнішому досягненню цілей за доступною ціною та забезпечили б ефективну допомогу приватному партнеру. Проаналізовано стан реалізації договорів публічно-приватного партнерства в Україні у 2018-2020 рр. та зроблено висновок, що тенденція до скорочення кількості реалізованих договорів і зростання кількості договорів, які не були реалізовані, відстежується ще з 2018 р. У 2020 р. кількість реалізованих договорів суттєво знизилася, попри зростання загальної їх кількості. Чинниками, що вплинули на такий розвиток подій, можна назвати воєнні дії на Сході України, нестабільність політичної ситуації та незрозумілість внутрішньої ситуації в країні для зовнішніх інвесторів, а також вплив пандемії COVID-19 на економіку України.
Проаналізовано шляхи розвитку та зростання вітчизняного експортного потенціалу на ринках Європейського Союзу як основного торговельного партнера України. Досліджено структуру та тенденції розвитку українського експорту в ЄС, причини труднощів із виходом на європейські ринки, правила і вимоги ЄС до імпортерів продукції, шляхи підтримки українських експортерів на ринках Євросоюзу. На основі проведеного дослідження економічної частини Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом, пропорцій обсягів експорту-імпорту України та ЄC, режимів доступу на європейські ринки, державних механізмів підтримки українських експортерів, процесу гармонізації вітчизняного законодавства до вимог і правил ЄС обґрунтовано низку позицій: доцільність запуску та розвитку державних програм підтримки українських виробників, зокрема державного спільного фінансування участі в міжнародних виставках, компенсаційної підтримки за відмову від географічних зазначень, формування дієвої та ефективної системи кредитування, цільового спрямування податків і зборів на розвиток експортоорієнтованих галузей; доцільність орієнтування на експорт високотехнологічної продукції з високою доданою вартістю і ступенем обробки; важливість ефективного захисту вітчизняних експортерів, посилення механізмів контролю за відповідністю українських законопроєктів вимогам законодавства ЄС і врахування питання зміни клімату в законотворчому процесі України; спрощення регулятивного механізму, ліквідацію довгих бюрократичних процедур; важливість надання належної інформаційної підтримки і забезпечення експортерів інформацією щодо наявних і потенційних ринків збуту в ЄС та експортних вимог.
міжнародна торгівля, експорт, тарифні квоти, лібералізація торгівлі, зона вільної торгівлі, фінансування експорту
УКР 
ENG
