Промисловість відіграє незмінно ключову роль у забезпеченні інноваційного та соціально-економічного розвитку країни. Від того, наскільки ефективно функціонує цей сектор економіки та які закладено пріоритети його розвитку, залежить не тільки фінансове становище окремих суб’єктів господарювання, але й технологічна та національна безпека держави. Посилення цієї безпеки є безапеляційним пріоритетом у контексті протистояння повномасштабній збройній агресії та подолання її наслідків. Стратегічне значення промисловості для забезпечення соціально-економічного розвитку, особливо в умовах повномасштабної війни, робить наукові дослідження в цій галузі особливо актуальними. Метою статті є діагностування трансформаційних процесів у промисловому секторі економіки України в умовах великої війни. На підставі аналізу динаміки розвитку ключових виробництв встановлено вектори трансформації структури переробної промисловості України; проведено порівняльне оцінювання зміни рівня експортної орієнтованості переробних виробництв, а також інноваційної активності промислових підприємств; визначено причини і чинники падіння вітчизняної металургії, майже 87% продукції якої до великої війни сумарно виготовлялось у Донецькій, Дніпропетровській і Запорізькій областях; аргументовано низку протекціоністських заходів, спрямованих на підтримку й подальший розвиток цього сегмента промисловості. За результатами проведеного дослідження доведено, що попри понесені значні прямі втрати, а надто непрямі (найбільші серед усіх секторів економіки), українська промисловість демонструє позитивну динаміку ключових показників функціонування, а зростання потреб оборонно-промислового комплексу стимулює трансформацію структури цього сектору національної економіки в напрямі активного зростання у ній частки передусім машинобудівних виробництв. Поглиблення стратегічного співробітництва в галузі досліджень і розробок між Україною та ЄС сприятиме поступовій інтеграції української оборонної промисловості в європейську оборонну технологічну та промислову базу, а також у ринок оборонної техніки ЄС. Водночас вирішення проблем вітчизняної металургії вимагає використання державних регуляторних механізмів, що дасть змогу забезпечити стабільну основу для стимулювання модернізації металургійних виробництв відповідно до нових екологічних стандартів. Для стабілізації роботи металургії як стратегічного сегмента національної економіки необхідно запровадити відповідні протекціоністські заходи за такими напрямами: обмеження експорту сировини, що є стратегічною для металургії, а саме брухту чорних металів; запровадження мораторію на підвищення тарифів на залізничні перевезення або запровадження фінансової компенсації підприємствам; відтермінування впровадження механізму транскордонного вуглецевого коригування (CBAM) в Україні.
промисловість, виробництво, обсяг реалізованої продукції, металургія, експортна орієнтованість, інноваційна активність, розвиток
Досліджено еволюцію регіональної політики Європейського Союзу щодо регулювання розвитку сільських територій у контексті трансформації інституційних підходів, фінансових інструментів і стратегічних пріоритетів. Виокремлено основні етапи формування політики розвитку сільських територій. Проаналізовано роль структурних та інвестиційних фондів ЄС, програм LEADER/CLLD, а також вплив реформ «Порядку денного 2000», програмних періодів 2014-2020 і 2021-2027 рр. на модернізацію підходів до розвитку сільських громад. Обґрунтовано, що сучасна регіональна політика ЄС орієнтована на цифровізацію, кліматичну нейтральність, розвиток людського капіталу та диверсифікацію сільської економіки. Визначено значення європейського досвіду для формування національної політики розвитку сільських територій України в умовах євроінтеграції та повоєнного відновлення. Окреслено стратегічні напрями розвитку сільських територій: підтримка місцевих стратегій розвитку, що базуються на інноваціях і співпраці громад, створенні «сільських енергетичних громад», підтримці малого підприємництва та соціальної економіки; відхід від чистого агровиробництва до розвитку «зеленого» туризму, креативних індустрій та перероблення продукції з високою доданою вартістю; упровадження методів регенеративного сільського господарства.
регіональна політика, сільські території, Європейський Союз, Спільна аграрна політика, політика згуртованості, сталий розвиток
Систематизовано концептуальні засади формування центрів економічного зростання у фокусі регіональної політики Європейського Союзу. Розкрито сутність категорії «центр економічного зростання», в основу якої покладено теоретичні витоки концепції (полюси зростання, агломераційні ефекти, нова економічна географія) та її сучасні інституційні інтерпретації у практиці ЄС. Запропоновано систему критеріїв ідентифікації центрів економічного зростання в контексті політики згуртованості та place-based approach (економічний, локалізаційний, інфраструктурний, функціональний, урбаністичний, інституційний, критерій просторової зв’язності, часовий). На основі «перехресного» розгляду й теоретичного осмислення розкрито й оцінено закономірності розвитку центрів економічного зростання стосовно якості економічного розвитку, капіталізації нематеріальних чинників, динамізму та керованості. Систематизовано нові підходи до регіональної політики ЄС та з’ясовано основні принципи, фінансові інструменти, інвестиційні пріоритети, новації періоду 2021-2027 рр. та відмінності від попередніх періодів. Висновки можуть бути використані для уточнення методології ідентифікації центрів зростання та адаптації інструментів регіональної політики України до вимог політики згуртованості ЄС.
центр економічного зростання, політика згуртованості, мультиплікативний ефект, поліцентричний розвиток, агломераційні ефекти, spillover-ефекти, функціональні міські території, великі міста, середні міста, малі міста, кластер
Досліджено концептуальні засади публічного інвестування місцевого економічного розвитку та виокремлено принципи побудови системи управління публічними інвестиціями в Україні. Розкрито предмет поняття «публічні інвестиції», наведеного в матеріалах Організації економічного співробітництва та розвитку, у Дорожній карті реформування управління публічними інвестиціями та Бюджетному кодексі України. Досліджено низку концепцій публічного інвестування, серед яких: концепція суспільних благ; концепція довгострокового розвитку; концепція інституційна; концепція інвестицій як інструменту розвитку; концепція публічної цінності; концепція ефективності публічних витрат; концепція територіально орієнтованого підходу; концепція децентралізації; концепція багаторівневого врядування; концепція партисипативного управління. Запропоновано розширити наведені в Дорожній карті принципи, дотримання яких повинна забезпечувати цільова модель системи управління публічними інвестиціями, такими принципами: доцільності – задля уникнення відволікання фінансових ресурсів від інших, більш цінних, напрямів і використання публічних інвестицій як інструменту розвитку; створення публічної цінності – зорієнтованість публічних інвестицій не лише на економічну ефективність, але й на соціальну справедливість, екологічну стійкість, покращення якості життя та підвищення довіри; ефективності координації та управління публічними інвестиціями між різними рівнями врядування.
публічні інвестиції, концептуальні засади, ефективність, місцевий розвиток
Досліджено роль гендерно орієнтованого публічного управління у формуванні інклюзивної економіки в сучасних умовах. Обґрунтовано, що запровадження гендерного підходу є важливим чинником підвищення ефективності державної політики, зменшення структурних диспропорцій та розширення рівного доступу до економічних ресурсів і можливостей для різних соціальних і гендерних груп. Узагальнено теоретичні підходи до трактування інклюзивної економіки та систематизовано її принципи, зважаючи на гендерний вимір публічного управління. Розглянуто еволюцію наукових досліджень гендерної рівності та сучасні підходи до її впровадження в публічну політику. Установлено, що гендерні розриви залишаються актуальними. Наголошено на зростанні значення гендерно чутливих інструментів державного управління. Запропоновано концептуальну модель впливу гендерно орієнтованого публічного управління на формування інклюзивної економіки, яка інтегрує нормативний, інституційний, суспільний та інфраструктурний рівні. Така модель дає змогу розглядати гендерну рівність як системний елемент інституційної системи інклюзивного розвитку. Доведено, що реалізація гендерно орієнтованого підходу сприяє скороченню нерівності, підвищенню рівня зайнятості та економічної активності населення, зміцненню соціальної згуртованості й ефективнішому використанню людського потенціалу.
гендерна політика, гендерна рівність, гендерно орієнтоване публічне управління, публічне управління, інклюзивна економіка, гендерний аналіз, гендерно орієнтоване бюджетування
За результатами моніторингових звітів і рейтингування Індексу сталого розвитку SDG проаналізовано рух України на шляху імплементації ЦСР. Досліджено міграцію як невід’ємну частину сталого розвитку, особливості реалізації ЦСР крізь призму міграційних процесів. Обґрунтовано відмінності трудової та воєнної міграції. Досліджено вплив міграції на особливості реалізації ЦСР 1, ЦСР 3, ЦСР 4 в довоєнний період та в умовах війни. Підтверджено роль міграційного капіталу у фінансовій та інтелектуальній формі в сталому розвитку, розглянуто можливості його залучення. Спрогнозовано формування міграційних потоків у повоєнний період. Обґрунтовано необхідність диференціації державної політики для досягнення ЦСР стосовно наявних і потенційних мігрантів за такими напрямами: створення умов для повернення мігрантів; утримання в країні трудових ресурсів; співпраця з діаспорою, міжнародними організаціями та країнами-реципієнтами; робота з потенційними мігрантами. Подальших досліджень потребує забезпечення ЦСР 8 «Гідна праця та економічне зростання» як передумови реінтеграції мігрантів, а також соціальна форма міграційного капіталу в контексті реалізації ЦСР 5 «Гендерна рівність», ЦСР 10 «Скорочення нерівності».
цілі сталого розвитку, трудова міграція, вимушена міграція, міграційний капітал, грошові перекази мігрантів, державна політика
Здійснено комплексне дослідження системних дисфункцій та інституційних обмежень використання міграційного капіталу у внутрішньому споживчому ринку України в умовах воєнних і поствоєнних трансформацій. Обґрунтовано економічну природу міграційного капіталу як сукупності фінансових, соціальних і людських ресурсів, сформованих у процесі зовнішньої трудової міграції, та визначено його роль у формуванні внутрішнього попиту, регіональної структури споживання і підприємницької активності. Ідентифіковано ключові дисфункції: домінування споживчо-пасивної моделі використання переказів, деформацію структури попиту на користь імпортних товарів, територіальну асиметрію впливу, інституційну неспроможність трансформації в довгострокові інвестиції, тінізацію фінансових потоків і втрату підприємницького потенціалу через тривалу міграцію. Доведено, що зазначені дисфункції посилюються відсутністю цілісної державної політики мобілізації міграційного капіталу, обмеженим розвитком фінансових інструментів, низьким рівнем інституційної довіри та слабкою спроможністю регіонального управління. Запропоновано напрями вдосконалення державної політики, спрямовані на трансформацію міграційного капіталу з переважно соціального ресурсу в чинник структурної модернізації та економічної стійкості.
міграційний капітал, внутрішній споживчий ринок, міграція, грошові перекази, інституційні обмеження, економічна стійкість, Україна, війна
Світове господарство та зовнішньоекономічні відносини
Досліджуються ключові характеристики та етапи розвитку глобального економічного прогресу у ХХІ ст. в умовах глибокої трансформації глобальної економіки. Показано, що сучасний глобальний прогрес формується під впливом багатовимірних трансформацій, які визначають нову логіку економічної динаміки та супроводжуються формуванням нового світового порядку. Проте ці процеси не вирішують проблему забезпечення сталого глобального економічного прогресу. Проаналізовано основні підходи до сценарного моделювання світового порядку. Обґрунтовано, що на відміну від попередніх періодів, коли економічний розвиток переважно трактувався як передбачуване та екстенсивне зростання світового ВВП, у ХХІ ст. він набуває рис нелінійного процесу. Визначено основні характеристики глобального економічного прогресу, зокрема роль міжнародної торгівлі, інвестицій, соціальних параметрів розвитку. На основі аналізу динаміки світового ВВП, торгівлі, інвестицій, безробіття та відмінностей між групами країн обґрунтовано, що прогрес у ХХІ ст. визначається не лише кількісними показниками, а насамперед здатністю економічних систем до відновлення в післякризові періоди, адаптації та мінімізації втрат потенціалу в умовах глобальних шоків. Побудовано матрицю кореляцій між характеристиками глобального економічного прогресу. Для оцінювання впливу динаміки обраних факторів на темпи зростання світового ВВП побудовано множинну регресійну модель, яка підтвердила сильний вплив динаміки світової торгівлі та валового нагромадження основного капіталу. На основі обчислення відносного внеску факторів у зміну результативної змінної встановлено, що торгівля є домінантною характеристикою глобального прогресу, а інвестиції формують довгострокову траєкторію розвитку. Підтверджено соціальний вимір глобального економічного прогресу та обґрунтовано значення соціальних характеристик, зокрема рівня безробіття, для його забезпечення. Виявлено суттєву асиметрію глобального економічного прогресу між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, що підтверджує відсутність єдиної уніфікованої траєкторії прогресу. Розкрито основні відмінності між моделями економічного зростання та акцентовано увагу на необхідності управління структурними асиметріями розвитку. На основі сценарного та історичного підходів запропоновано періодизацію глобального економічного прогресу у ХХІ ст., яка охоплює фази прискореної глобалізації, фінансової корекції, асиметричного відновлення, накладених шоків і структурної переорієнтації. Визначено, що для сучасної фази структурної переорієнтації глобального економічного прогресу характерними є перебудова енергетичних і торговельних потоків, зростання оборонних витрат, посилення ролі технологічних факторів і людського капіталу, а також підвищення інституційної стійкості. Запропонована періодизація дає змогу простежити зміну характерних рис глобального економічного прогресу та визначити логіку його подальшої еволюції.
Обґрунтовано важливість процесів регіональної економічної інтеграції в розвитку світової економіки, визначено їхні основні детермінанти. Запропоновано авторське розуміння фінансових детермінант регіональної економічної інтеграції. Підтверджено особливості процесів інтеграції в Африці та аргументовано, що викликом є неоднорідність регіону за рівнем економічного розвитку країн, людського розвитку, доступом до фінансових ресурсів. Обґрунтовано роль Африканської континентальної зони вільної торгівлі в поглибленні інтеграційних процесів. Виявлено асиметрії між африканськими країнами щодо ступеня участі в регіональній торгівлі, уразливості фінансової та банківської систем цих країн. Визначено роль інфраструктурної складової фінансових детермінант для регіональної інтеграції. Проаналізовано роль інвестицій у створенні сприятливого середовища для регіональної інтеграції та оцінено їхню динаміку. Розкрито переваги спільної платіжної та розрахункової системи в регіоні. Акцентовано на ефективності управління боргом в африканських країнах. Аргументовано, що трансформації регіональної економічної інтеграції в Африці можна пришвидшити через формування спільного фінансового простору, розвиток фінансових ринків і спільних платіжних систем. Визначено перспективні напрями регіональної інтеграції, зважаючи на фінансові детермінанти.
регіональна економічна інтеграція, Африка, африканські країни, фінансові детермінанти, фінансова інтеграція, фінансові ринки, фінансова конвергенція, економічний розвиток, нестабільність
Обґрунтовано, що сучасні зміни світового порядку потребують розроблення теоретичних підходів до оцінювання економічної дипломатії. Підтверджено, що для оцінювання економічної дипломатії країни часто використовують характеристики дипломатичної присутності, проте аналіз показав значні відмінності між дипломатичною присутністю країн у світі та кількістю країн з безвізовим режимом. Установлено, що методики розрахунку Індексу економічної дипломатії на основі використання макроекономічних показників охоплюють торговельну та інвестиційну сфери, а також макроекономічну динаміку. Запропоновано структуру Інтегрального індексу економічної дипломатії. На основі використання методу головних компонент визначено вагові коефіцієнти. Для оцінювання було використано навантаження першого головного компонента та ідентифіковано показники, які справляють найбільший вплив на нього. Запропоновано формулу визначення Інтегрального індексу економічної глобалізації та проведено розрахунки для 113 країн. За допомогою методу кластеризації сформовано кластери країн за рівнем Інтегрального індексу. Побудовано карту теплових точок для визначення зв’язків між змінними, обраними для розрахунку індексу. Підтверджено, що економічна дипломатія поєднує інструменти зовнішньоекономічної політики, дипломатичної присутності та міжнародної економічної взаємодії.
Досліджується трансформація системи бухгалтерського обліку, звітності підприємств та ESG-аудиту в умовах формування європейської моделі сталого розвитку та посилення вимог до економічної безпеки підприємств. Проаналізовано підходи до інтеграції фінансових і нефінансових показників у звітність, обґрунтовано роль концепції подвійної суттєвості у формуванні аналітично релевантної нефінансової інформації. Окрему увагу приділено європейським практикам ESG-аудиту, що охоплюють перевірку достовірності розкриттів, оцінювання внутрішнього контролю та ідентифікацію екологічних і соціальних ризиків. Запропоновано авторську модель інтеграції ESG-показників у План рахунків бухгалтерського обліку через запровадження спеціалізованих субрахунків для обліку екологічних, соціальних і управлінських витрат і резервів під кліматичні й регуляторні ризики, що підвищує прозорість витрат, узгодженість показників і формує основу для ефективного ESG-аудиту та стратегічного управління ризиками. Аналіз міжнародних стандартів (GRI, SASB, TCFD) засвідчив доцільність застосування інтегрованого підходу до корпоративної звітності, що сприяє підвищенню довіри стейкхолдерів і забезпеченню довгострокової стійкості бізнесу. Перспективи досліджень пов’язані із цифровізацією обліку ESG-показників, оцінюванням нефінансових ризиків та адаптацією інтегрованої звітності до галузевих особливостей.
УКР 
ENG
