Досліджено особливості прояву продовольчої кризи в Україні в умовах війни та здійснено аналіз зарубіжного та досвіду міжнародних організацій щодо її подолання. Аналіз проведено із застосуванням концепції продовольчої безпеки, розробленої ООН та визначеної як «постійний фізичний та економічний доступ людей до достатньої кількості безпечної і поживної їжі», на основі комплексного підходу та виділення чотирьох вимірів продовольчої безпеки: доступність продовольства, доступ до їжі, безпека використання їжі та стабільність харчування. У контексті дослідження проблеми продовольчої безпеки в Україні виділено два напрями для аналізу: зменшення доступності продовольства для населення та порушення стабільності харчування; зниження економічного доступу населення до продовольства та товарів першої необхідності. У контексті пошуку шляхів подолання продовольчої кризи досліджено комплексний підхід Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН до досягнення продовольчої безпеки в кризових умовах і підхід ЄС до розвитку села у Спільній аграрній політиці, які передбачають визначення двох однаково важливих напрямів: підтримка та стимулювання розвитку сільськогосподарського сектору, а також зміцнення соціальної, екологічної та економічної стійкості сільських територій в контексті подолання ризиків, які притаманні цьому типу територій. 

продовольча безпека, війна, доступність продовольства, економічний доступ до їжі, сільські території 

Визначено основні проблеми розвитку територіальних громад, утворених в умовах адміністративно-фінансової децентралізації, на основі чого обґрунтовано доцільність дослідження соціального капіталу територіальних громад як чинника забезпечення їхньої спроможності та розвитку на довгострокову перспективу. Визначено суть поняття «соціальний капітал», наведено чинники його формування і можливі результати використання в територіальній громаді. Акцентовано на ролі суспільних цінностей у формуванні соціального капіталу. На основі проведеного соціологічного опитування виявлено низьку громадську активність мешканців територіальних громад і незацікавленість можливостями власної участі в житті громади. За результатами аналізу ролі соціального капіталу як чинника забезпечення розвитку територіальної громади на довгострокову перспективу обґрунтовано потребу в налагодженні взаємодії між жителями громади та органом місцевого самоврядування і залучення мешканців до управління територією. Визначено принципи залучення членів громади до її розвитку та методи залучення (інформування, консультування, взаємодія, співпраця, уповноваження). Обґрунтовано можливі наслідки ефективного залучення членів громади до розв’язання окремих питань її розвитку. 

соціальний капітал, територіальна громада, розвиток, залучення громади, соціальні цінності 

Визначено зміст людського потенціалу як сукупності фізіологічних, соціопсихологічних, інтелектуально-трудових, соціально-стратифікаційних, етнокультурних можливостей суспільства, які можуть бути використані вже або в найближчому майбутньому та реалізуються в середовищі, що забезпечує їхній розвиток. Розкрито специфіку відтворення людського потенціалу, що відображає одну з фаз його розвитку з наслідками використання людських ресурсів: їх акумуляції, відтворення, покращення. Виділено складові людського потенціалу – демографічну, інтелектуально-трудову, соціально-управлінську, соціально-економічну. У розрізі виокремлених складових підібрано індикатори для методики оцінювання використання людського потенціалу. Здійснено апробацію методики на прикладі об’єднаних територіальних громад (ОТГ) в Україні з їх групуванням залежно від обсягів власних доходів на одного мешканця та рівня дотаційності. За результатами розрахунків інтегрального індексу людського потенціалу та його складових виявлено ОТГ лідери та аутсайдери. Це дало змогу обґрунтувати можливості ОТГ забезпечувати відтворення людського потенціалу через розвиток соціальної інфраструктури, а також шляхом переорієнтації стратегічного планування на цілі розвиткового характеру. Розвиткові цілі розподілено за напрямами ефективного використання мобілізованих фінансів, створення умов для розвитку бізнесу і зайнятості населення. Виділено пріоритети підвищення ефективності використання людського потенціалу ОТГ у проблемному фокусі з їх поділом за державним, регіональним і локальним управлінськими рівнями. Враховуючи положення чинної нормативно-правової бази в Україні, узагальнено можливості влади ОТГ забезпечувати відтворення людського потенціалу. 

людський потенціал, відтворення людського потенціалу, соціальна інфраструктура, розвиткові цілі, реформа децентралізації, об’єднані територіальні громади 

Систематизовано наукові підходи до класифікації природно-ресурсного потенціалу територіальної громади та розкрито його сутність. Сформовано структуру природно-ресурсного потенціалу територіальних громад. Визначено основні проблеми використання природно-ресурсного потенціалу територіальних громад. Охарактеризовано концептуально-структурну модель природно-ресурсного потенціалу територіальної громади. Досліджено основні аспекти формування сучасного фінансово-економічного механізму капіталізації природних ресурсів громади. Встановлено, що природно-ресурсний потенціал територіальних громад дає можливість покращити рівень фінансової спроможності громади шляхом наповнення місцевих бюджетів через розвиток відповідних територій. Запропоновано підходи до покращення ефективності використання природних ресурсів територіальними громадами в умовах децентралізації влади в Україні. 

децентралізація влади, природно-ресурсний потенціал, територіальні громади, фінансово-економічний механізм капіталізації, місцеві бюджети 

У науковій статті акцентовано увагу на необхідності визначення напрямків активізації фінансово-економічного потенціалу територіальних громад в Україні в умовах реформи місцевого самоврядування. Досліджено особливості розвитку територіальних громад у країнах ЄС в період децентралізації та адміністративно-територіальних реформ для виявлення можливих ризиків та ефективних практик. Дослідження показало, що основними напрямками реформування місцевого самоврядування в країнах ЄС були: зміна адміністративно-територіального устрою в напрямку укрупнення адміністративно-територіальних одиниць базового рівня, а також перерозподіл повноважень та фінансових ресурсів на користь місцевого самоврядування. Визначено, що особливості адміністративно-територіальної організації місцевого самоврядування в країнах ЄС залежать від направлених на місцевий рівень фінансових ресурсів та повноважень, які мають виконуватися органами місцевого самоврядування. Увагу сфокусовано на питанні забезпечення місцевого економічного розвитку та виявлені джерел його фінансування в країнах Європейського Союзу. 

територіальна громада, фінансово-економічний потенціал, адміністративно-територіальна реформа, місцевий економічний розвиток, децентралізація