Економічна безпека України в умовах високих воєнних ризиків та глобальної нестабільності

Експертна дискусія «Економічна безпека України в умовах високих воєнних ризиків та глобальної нестабільності»

10 квітня 2025 р. в Національному інституті стратегічних досліджень (НІСД) відбулася експертна дискусія «Економічна безпека України в умовах високих воєнних ризиків та глобальної нестабільності», присвячена пошуку стратегічних підходів до зміцнення економічної безпеки України в умовах довготривалої війни та викликів глобального середовища. До дискусії долучилися представники аналітичних центрів, органів державного управління, академічних інститутів та міжнародних партнерів. Учасники розглянули можливі сценарії формування економічної політики на середньострокову перспективу.

Відкриваючи експертну дискусію, Я. Жаліло – заступник директора, керівник центру економічних і соціальних досліджень НІСД, акцентував увагу на складності сучасного контексту економічної безпеки України, що формується в умовах високих воєнних ризиків і стратегічної невизначеності. Він підкреслив, що проблема економічної безпеки потребує системного підходу, поєднання стратегічного бачення з моніторингом ризиків. З цією метою в НІСД щорічно проводяться експертні дослідження. Доповідач зупинився на методології та результатах проведеного у 2025 р. дослідження, яке відображає зростання адаптаційної здатності економіки та формування стійкіших очікувань щодо спроможності державних інституцій протидіяти кризовим викликам. Він зазначив, що експерти зафіксували зростання чисельності так званих точок уразливості – потенційних зон ескалації ризиків, серед яких особливу тривогу викликають дефіцит трудових ресурсів, деградація соціальної інфраструктури та нестабільність макрофінансової системи. В той же час кількість високих ризиків для інвестиційно-інноваційної та макроекономічної безпеки зменшилася, але зросла стурбованість експертів щодо рівнів соціальної та фінансової безпеки. Найбільше зменшилася результативність органів державного управління. Міжнародна допомога стала менш результативною у забезпеченні соціальної безпеки, натомість сильніше впливає на інвестиційно-інноваційну безпеку. Підсумовуючи, Я. Жаліло наголосив на необхідності переходу від антикризового управління до стратегічної трансформації економіки на засадах стійкості, інституційної готовності до ризиків.

Академік НАН України, директор ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» В. Геєць порівняв результати трьох історичних етапів реформ в Україні: аграрної реформи (1861-1901 рр.), трансформацій (1991-2020 рр.) та періоду повоєнного відновлення. В. Геєць наголосив на деяких спільних ознаках: конфіскаційному характері реформ, хибних механізмах перерозподілу ресурсів, консервації технологічної відсталості та домінуванні сировинної моделі. Він зауважив, що як у XIX, так і у XX століттях держава не змогла забезпечити ефективну передачу власності на користь продуктивних власників та створити ефективні інституції. В. Геєць відзначив ключову уразливість України – глибоку зовнішньоекономічну залежність. Водночас, на його думку, саме війна створює унікальне вікно можливостей. Зокрема, він звернув увагу на трансформацію підходів Міжнародного валютного фонду – перехід від політики стабілізації до політики розвитку. Це відкриває шанс для України стати частиною нового глобального порядку, який базуватиметься на трьох стратегічних пріоритетах: кліматичній нейтральності, сучасній промисловій політиці та гуманітарно орієнтованій економіці.

Г. Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії, зосередився на монетарній політиці в умовах війни підкреслив потребу в нових підходах до управління макроекономічною стабільністю, наголосив на важливості перегляду інституційної ролі НБУ в повоєнний період та чіткого визначення пріоритетів у сферах валютного регулювання та кредитної підтримки.

З. Варналій, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, наголосив на важливості подальшого розвитку економічної безпекології та закликав до переходу від інтуїтивного оцінювання безпеки до формалізованих критеріїв. Основою стратегії повинна стати спроможність економіки адаптуватися до загроз і забезпечити сталість функціонування ключових секторів. Це також стосується й інституційної спроможності міжнародних організацій, зокрема у припиненні збройних конфліктів.

Член-кореспондент НАН України С. Кораблін, заступник директора з наукової роботи ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України», звернув особливу увагу на системний ризик, пов’язаний із можливим зменшенням обсягів зовнішнього фінансування. Він зазначив, що протягом трьох останніх років щорічні обсяги міжнародної допомоги складали еквівалент біля 20 % ВВП України і суттєво амортизували макроекономічні шоки. Без цієї підтримки, за його оцінками, падіння ВВП у 2022 році сягнуло б 50 %, а зростання у 2023 році було б замінене щонайменше 15% спадом. Це, як підкреслив С. Кораблін, відображає критичну залежність економічної стабільності від зовнішніх ресурсів і потребує адекватного відображення у стратегічних підходах до зміцнення економічної безпеки. Доповідач наголосив на критичній оцінці ефективності використання зовнішньої допомоги. Так, Україна вже отримала близько 122 млрд дол. США міжнародного фінансування Ще одним уразливим напрямом є надмірний оптимізм щодо майбутніх компенсацій за рахунок заморожених активів РФ: реєстри шкоди не синхронізовані, критерії оцінки не уніфіковані, а міжнародна юридична процедура – вкрай складна. Тому, на думку С. Корабліна, зовнішнє фінансування має розглядатись як довгостроковий фактор економічної безпеки і потребує підзвітності, інституційної прозорості та стратегічного бачення в новій Стратегії.

Т. Єфименко, академік НАН України, президент Академії фінансового управління, у своєму виступі підкреслила, що нинішня ситуація в Україні розгортається на тлі глобального «динамічного хаосу» — мультикризової реальності, у якій фінансові, торговельні, соціальні та інституційні виклики переплітаються, утворюючи синергійні загрози з непередбачуваними наслідками. У таких умовах традиційна логіка оцінки ризиків є недостатньою, а державна політики має враховувати мультиплікативний характер сучасних криз. Особливу увагу Т. Єфименко приділила концепції резилієнтності – здатності екосистеми протистояти потрясінням і відновлювати функціонування. Експертка також закликала інтегрувати цілі сталого розвитку до стратегії економічної безпеки України, підкреслила необхідність включення до національних показників оцінки елементи циркулярної економіки, екологічної рівноваги, людського капіталу та соціальної згуртованості.

І. Макаренко, директор Інституту еволюційної економіки, у своєму виступі звернув увагу на необхідність якісного оновлення підходів до економічної безпеки, важливість перегляду чинної Стратегії. Експерт наголосив, що сучасна економічна реальність вимагає акцентування на конкретних, стратегічно значущих аспектах, таких як макроекономічна політика, формування капіталу, регулювання ринку праці. Особливе місце у виступі І. Макаренка посіла критика обмеженого використання монетарного інструментарію в національній економіці. Він підкреслив, що Національний банк України повинен проводити зважену політику навіть за умов обмеженого арсеналу методів, приділяючи увагу інвестиціям, накопиченню капіталу. Він закликав не розширювати надмірно кількість показників безпеки, натомість зосередитися на ключових індикаторах, що дійсно відповідають викликам та відображають спроможність економіки до протидії загрозам і забезпечення довгострокового розвитку.

О. Іляш, національний експерт ООН з промислового розвитку (UNIDO), професор кафедри економічної кібернетики КПІ імені Ігоря Сікорського, звернула увагу на драматичні ознаки деіндустріалізації української економіки. Вона навела низку показників, які свідчать про скорочення частки наукоємного виробництва у ВВП, значне відставання за рівнем технологічності промисловості навіть у порівнянні з країнами Африки, а також зменшення валової доданої вартості. При цьому, за її словами, зростання капітальних інвестицій у переробну промисловість має безпосередній вплив на динаміку ВВП, проте не набуло належної пріоритетності в структурі економічної політики. Водночас відсутність цілеспрямованої державної політики щодо стимулювання інвестицій у переробну галузь лише посилює асиметрію в умовах конкуренції. Особливу увагу у своєму виступі О. Іляш приділила питанням стратегування економічної стійкості громад. Вона навела приклади західних регіонів України, де представники місцевого бізнесу змушені конкурувати з низькотехнологічним імпортом після скасування переліку товарів критичного імпорту. Така політика, на її думку, підриває потенціал місцевих виробників, які є опорою соціальної безпеки громад через створення робочих місць, сплату податків і участь у відновленні інфраструктури. О. Іляш закликала до включення до нової Стратегії економічної безпеки України пріоритетів, пов’язаних зі стійким розвитком громад як основи національної стабільності.

В. Юрчишин, директор економічних програм Центру Разумкова, у своєму виступі звернув увагу на системну трансформацію світової моделі, заснованої на цінностях. Він вказав на корозію фундаменту, на якому будувалася західна економіка – посилення протекціонізму, тарифних війн, субсидій і навіть санкцій, що використовуються задля односторонньої вигоди. Це, на його думку, свідчить про витіснення моральних засад прагматичними інтересами. Експерт запропонував перейти від аналізу окремих напрямів політики – фіскальної, монетарної, інвестиційної – до ширшої дискусії про нову систему цінностей, яка здатна забезпечити стратегічну стійкість України в непередбачуваному світі. Він окреслив необхідність формування ідеологічної основи економічної безпеки, яка враховуватиме і зміну геополітичних альянсів, і нестабільність зовнішніх ринків, і ризики, пов’язані з «зеленим» переходом в умовах енергетичної ревізії в США та ЄС.

В. Власюк, директор ДП «Укрзовнішпромекспертиза», наголосив на критичному значенні структурної трансформації економіки. Він звернув увагу на структурні асиметрії ВВП порівняно з Польщею, які на його думку, є ключовим чинником вразливості національної економіки. Успішні приклади країн Центральної Європи свідчать, що лише системна промислова політика, спрямована на розширення переробного сектору, здатна забезпечити довгострокове зростання і підвищення стійкості економіки. Експерт також наголосив на недостатній інституційній спроможності України реалізовувати стратегічні рішення. В. Власюк окреслив ключовий напрям майбутнього зростання – стратегічна участь України у глобальних ланцюгах створення доданої вартості. Він зробив акцент на потенціалі розвитку галузей із глибоким рівнем переробки, зокрема у сфері виробництва графіту, анодів, акумуляторів і літієвмісних матеріалів. За його словами, для України відкривається унікальне вікно можливостей, яке потребує стратегічного мислення, державного лідерства і безкомпромісної концентрації ресурсів на індустріалізації нового покоління.

А. Мокій, провідний науковий співробітник відділу регіональної економічної політики ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України», окреслив своє бачення стратегічних засад нової моделі економічної безпеки, підкресливши необхідність концентрації ресурсів і активностей на безпеці майбутнього розвитку України, поряд з вирішенням безумовно важливих поточних завдань оборони від ворога. Він акцентував увагу на важливості врахування ширшого спектра соціальних і демографічних чинників, які впливають на продуктивну спроможність Української нації і держави. Йшлося, зокрема, про дисфункції інституту державної економічної політики, старіння населення, психоемоційне виснаження, зниження рівня довіри до держави, інтелектуальне та інноваційне «провалля», а також про внутрішньосистемні імперативи забезпечення права власності, особливо інтелектуальної, подолання корупції та ексклюзивного управління на всіх рівнях ієрархії. Він висловив підтримку ідеї комплексної трансформації економіки, водночас запропонувавши осмислити цю трансформацію крізь призму «раціонального оптимізму» – стратегічного бачення, яке визнає існуючі загрози, але орієнтується на довгострокову перспективу і формування безпечного майбутнього. Окремо А. Мокій звернув увагу на цінність інтелектуального ресурсу, який поки що не повною мірою інтегрований у процес розробки стратегічних рішень. Він закликав долучати до формування Стратегії економічної безпеки ширше коло науковців, зокрема представників громадських організацій – Всеукраїнської асоціації економістів-міжнародників, Асоціації підприємств промислової автоматизації, Українського кластерного альянсу та інших.

О. Ляшенко, професор Луганського національного університету, привернула увагу до необхідності переосмислення методологічного інструментарію досліджень у сфері економічної безпеки. На думку О. Ляшенко, методика вимірювання економічної безпеки має бути оновлена з урахуванням коригуючих коефіцієнтів і міждержавних порівнянь, які враховують не лише абсолютні показники, а й геополітичні, історичні та безпекові умови. Вона закликала забезпечити представлення результатів українських досліджень на міжнародних платформах. У цьому контексті О. Ляшенко запропонувала розвивати напрям наукової дипломатії як інструменту стратегічного зміцнення позицій держави у глобальному середовищі.

О. Новікова, заступник директора Інституту економіки промисловості НАН України, у своєму виступі порушила проблеми правового статусу економічної безпеки у національному законодавстві. Вона нагадала, що ще в середині 1990-х років було закладено методологічну базу аналізу регіональної безпеки, але згодом її значення було зведено нанівець. Особливо критично вона оцінила закон про національну безпеку від 2018 р., в якому не було визначено ані економічної, ані соціальної, ані інформаційної безпеки як окремих складових. О. Новікова наголосила, що, попри потенційно якісний зміст нової Стратегії економічної безпеки, без закріплення її статусу в законодавстві вона залишиться радше декларацією. Особливої уваги, на її переконання, потребує включення до стратегії розділу з трудоресурсної безпеки, яка сьогодні критично недооцінена. Вона також закликала переглянути архітектуру законодавчого забезпечення національної безпеки, розділивши сфери оборони й безпеки в окремі нормативно-правові акти.

Завершуючи обговорення, Я. Жаліло відзначив необхідність всебічного вивчення феномену стійкості українського суспільства та економіки в умовах повномасштабної агресії, що має стати не лише підґрунтям для створення стратегії економічної безпеки, адаптованої до сучасних викликів, але й основою побудови політики стійкості в масштабах Європейського континенту у співпраці з партнерами України.