Вовканич Степан Йосипович

Доктор економічних наук, професор. Член-кореспондент Української академії інформатики. Дійсний член Папської академії соціальних наук (Ватикан). Заслужений діяч науки і техніки України.

Присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» за вагомий особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток міста Львова, високі досягнення у професійній діяльності та багаторічну сумлінну працю. Указ Президента України від 23 квітня 2008 року № 384.

Провідний науковий співробітник відділу регіональної економічної політики Інституту регіональних досліджень НАН України.

Українець. Народився 10 березня 1936 р. в с. Мшанець на Львівщині. Закінчив Харківський гірничий інститут (1958) і економічний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка (1969).

Науковою діяльністю займається понад 45 років, пройшов шлях від старшого інженера, молодшого до старшого та провідного наукового співробітника, від завідувача наукового сектора до керівника відділу. Упродовж цього періоду понад сімнадцять років очолював відділ соціологічних досліджень Інституту регіональних досліджень НАН України. Творчі інтереси формально вписуються в коло соціально-економічних, соціологічних, інформаційних та соціально-психологічних проблем науково-технічного розвитку. Проте основний предмет досліджень – це пошук шляхів підвищення духовно-інтелектуального потенціалу людини (нації) чи в іншому вимірі – громади, регіону, держави – як рушійних сил розвитку суспільства, підвищення його націоцентричності, гуманізації, інтелектуалізації та конкурентоспроможності. Працює в галузі теорії еліт, зокрема над розв’язанням проблем оцінки, рекрутування та формування інтелектуальної еліти як активного ядра нації, підвищення її соціальної, політичної ролі в державотворенні. У цьому контексті розробляє сучасні складові Української Національної Ідеї (УНІ), інтеграційну стратегію її цивілізаційного розвитку, питання консолідації народу та захисту його мовної, етнокультурної та іншої ідентичності за умов реваншистського доросійщення українського інформаційного простору, гібридних імперських війн тощо.

На матеріалах досліджень у 1975 р. захистив кандидатську дисертацію на тему “Прямі інформаційні контакти як елемент наукової організації праці”, а у 1992р. докторську – «Інформаційний потенціал у системі управління науково-технічним прогресом». Запропонував аксіологічний підхід до візії підвищення духовно-інформаційної мобільності (ДІМ) нації, яка гармонізує і гуманізує сучасні глобалізаційні процеси шляхом активного використання регіональних (національних) чинників інтелектуального потенціалу в інноваційній моделі розвитку України та рівнопартнерської її інтеграції у світове співтовариство. Феномен інтелекту України, його базові чинники – освіта, наука, культура, релігія, мова, інформаційний простір, традиції, використання людського капіталу, впровадження модерних новацій тощо – розглядаються в комплексі підвалин системи національної безпеки, підвищення конкурентоспроможності, збереження інтелек¬туального суверенітету і екзистенційної ідентичності українського народу. У цьому сенсі концепт ДІМ нації позиціонує процеси як передавання по вертикалі – від покоління до покоління – традиційних знань, звичаїв, надбань культури, досвіду тощо, тобто збереження тяглості (безперервності, спадковості) розвитку, так і творення нової інформації по горизонталі, себто генерування і впровадження суспільних прогресивних новацій на рівні одного покоління чи окремої особистості. Зараз опрацьовує соціогуманістичну парадигму в системі міжнародних стратегій бінарного захисту і людини, і нації від зодноріднюючих інноваційних, інтеграційних та глобалізаційних впливів, заодно підвищення суб’єктності України в структурі збереження національної тотожності та світового етнокультурного розмаїття.

Надрукував понад 500 наукових праць, автор п’ятьох персональних і співавтор понад десятка колективних монографій. У 1992 р. обраний членом-кореспондентом Української Академії інформатики, а в 1994 р. – дійсним членом Папської Академії соціальних наук (Ватикан). Член низки спеціалі¬зованих вчених рад з економіки, політології та філософії. Опрацював спеціальний курс «Національна еліта та інформаційний простір України» і читає лекції у Львівському Національному університеті ім. І. Франка. Під його науковим керівництвом низка вчених захистили кандидатські та докторські дисертації. За значний особистий внесок у вивчення питань регіональної політики, розвиток людського й інтелектуального капіталів Західного регіону України, транскордонного співробітництва, багаторічну науково-педагогічну працю нагороджений у 1999 році Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, а у 2008 р. Указом Президента України присвоєно звання “Заслужений діяч науки і техніки України”.

Поряд з науковою та педагогічною діяльністю, бере активну участь в громадсько-просвітній діяльності як член «Просвіти» та НТШ. Майже 20 років очолював Західне відділення Української соціологічної асоціації. Значну увагу приділяє політичному життю України. У 1990 році був обраний народним депутатом Львівської обласної ради народних депутатів 1-го демократичного скликання, з 2009 року член Ради Конгресу української інтелігенції. Член редакційних рад журналів «Світогляд», «Регіональна економіка», «Універсум», «Схід» та інших.

Основні наукові праці: Совершенствование социального управления на промышленном предприятии (К.: Наук. думка, 1976); Организация производства и управления на промышленном предприятии (К.: Техніка, 1980); Мобильность кадров на производственном предприятии (К.: Наук. думка, 1981); Проблемы регионального управления научно-техническим прогрессом (М.: Наука, 1984); Управление наукой в производственном объединении (К.: Наук. думка, 1980); Національна еліта та інтелектуальний потенціал державотворення (Препр. наук. доп., Львів: ІРД НАН України, 1995, 85 с.); Інтелектуальний потенціал та науково-технічна політика (Львів: ІРД НАНУ, 2001); Людський вимір інноваційного потенціалу (Львів: ЦНТЕІ, 2002); Регіональна політика та механізми її реалізації (К.: Наук. думка, 2003); Информационный потенциал и ускорение научно-технического прогресса (К.: Наук. думка, 1990); Інформація. Інтелект. Нація (Львів: Євросвіт, 1999); Духовно-інтелектуальний потенціал України та її національна ідея (Львів: ЛБА, 2001); Глобалізація, євроінтеграція України та збереження її національної ідентичності: цивілізаційні виклики і націоцентричні імперативи. (Преп. Наук. доп. Львів, 2004, 60 с.); Інформаційна парадигма регіональних суспільних систем інноваційного типу (Львів: ІРД НАНУ, 2005); Інтелектуально-інноваційний розвиток як концепція консолідації та євроінтеграції України (Львів: ІРД НАНУ, 2007); Активізація наукової діяльності молоді в системі інноваційного розвитку (Львів: ІРД НАНУ, 2006); Регіональні суспільні системи (Львів: ІРД НАНУ, 2007); П’яті президентські: захист людини і нації чи втрата українськості? (Львів: Сполом, 2009); Аксіологія вибору вектора інтеграції України (Львів: ІРД НАН України, 2013); Українська національна ідея: візія і місія. (Львів: ІРД НАН України, 2013); Українська національна ідея та еліта в духовно-інтелектуальному забезпеченні державотворення. (Львів: ІРД НАН України, 2014).

Папа Римський Іван-Павло ІІ вручає професору Ст. Вовканичу диплом дійсного члена Папської Академії соціальних наук.(Ватикан, 1994 рік)

На І пленарному засіданні Львівської обласної ради першого демократичного скликання. У першому ряду четвертий справа – професор Ст. Вовканич (Львів, Оперний театр імені Соломії Крушельницької, 1990 рік)