Львівський сільськогосподарський інститут (1984, спеціальність – інженер-землевпорядник), аспірантура – Львівський державний аграрний університет (1996-1998).
Здобутки:
кандидат економічних наук (1999, спеціальність – економіка природокористування і охорони навколишнього середовища, установа: Львівський державний аграрний університет, науковий керівник доктор економічних наук, професор Гнаткович Дмитро Іванович, тема: «Обгрунтування організації раціонального використання і охорони земель в умовах здійснення земельної реформи на Львівщині»), доцент (2005).
Досвід роботи:
робота у землевпорядних органах Львівської області (1985-1998, 2001-2003); голова Золочівської районної державної адміністрації (1998-2001); доцент, завідувач кафедри, декан, заступник директора з наукової роботи, директор Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (2003-2009); заступник директора з науково-технічної та проектної роботи Державного підприємства "Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (2011-2014); старший науковий співробітник відділу прогнозування і моделювання розвитку регіону (2009-2011), старший науковий співробітник (11.2014), в.о. завідувача (02.2018) відділу розвитку територіальних громад і транскордонного співробітництва, старший науковий співробітник (02.2019) відділу просторового розвитку ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України» (до 2014 р. — Інституту регіональних досліджень НАН України).
Здійснено аналіз наукових підходів до трактування дефініції «смарт-спеціалізація». Досліджено специфіку впровадження смарт-спеціалізації в Європейському Союзі. Головною метою смарт-спеціалізації в ЄС є підтримка економічного зростання та трансформації до економіки знань, враховуючи суспільні виклики та умови, характерні для держав-членів ЄС та їх регіонів. Національні / регіональні інноваційні стратегії для смарт-спеціалізації RIS3 мають базуватись на чотирьох «Cs» принципах смарт-спеціалізації: жорсткий відбір і критична маса (Tough Choices and Critical mass); конкурентна перевага (Competitive Advantage); включення та кластери (Connectivity and Clusters); спільне керівництво (Collaborative Leadership). Методологічно принциповим є акцент на «процес відкриття підприємництва», який включає, крім державного управління, участь підприємців, дослідників та інших соціально-економічних груп, залучення громадянського суспільства в ролі користувача інновацій. Стратегії RIS3 є сучасним, інтегрованим та орієнтованим на місця унікальним інструментом політики економічної трансформації. Законами України не передбачено імплементації європейських підходів до смарт-спеціалізації та поширення європейської кластерної політики. В Україні лише підзаконними актами з листопада 2018 р. регламентовано обов’язковість впровадження засад смарт-спеціалізації у межах розроблення регіональних стратегій розвитку, тобто на регіональному рівні. Розкрито специфіку, протиріччя та проблеми урядового механізму смарт-спеціалізації щодо його системного впровадження на державному, регіональному та місцевому рівнях. Аргументовано наявність ризиків несистемності впровадження засад смарт-спеціалізації при стратегічному плануванні регіонального розвитку та подальшої стагнації процесу інноваційної трансформації регіональних секторів економіки. Обґрунтовано необхідність визначення Законом України «Про інноваційну діяльність» дефініції «смарт-спеціалізація» як інноваційного підходу, що передбачає реалізацію унікального поєднання документами державного планування конкурентних переваг відповідної території та розвитку інноваційної діяльності. Для системної реалізації стратегічного планування регіонального розвитку в Україні на засадах смарт-спеціалізації запропоновано внести зміни до низки законів.
смарт-спеціалізація, засади смарт-спеціалізації, інноваційний розвиток, стратегія розвитку
Досліджено методологічні засади та прикладні аспекти стимулювання розвитку сільських територіальних громад у соціально-економічних умовах ЄС. Акцентовано увагу на першочерговій ролі принципів субсидіарності, збалансованого розвитку та багатофункціональної сільської економіки. Виявлено роль інституційного, фінансового, соціального та інформаційного механізмів у стимулюванні розвитку сільських територіальних громад з погляду соціально-економічних пріоритетів ЄС. Сформульовано пропозиції для органів державної влади та місцевого самоврядування щодо адаптації досвіду ЄС у розвитку сільських територіальних громад у сучасних реаліях України.
сільські територіальні громади, європейська інтеграція, просторовий розвиток, регіональна політика ЄС, децентралізація влади
Висвітлено причини та наслідки стагнації процесу поліпшення соціально-економічного стану сільських територій в сучасних умовах. Розкрито системні недоліки щодо забезпечення просторового планування сільських територій та виявлено затяжну тенденцію ігнорування територіального чинника їх розвитку. Аргументовано пріоритетність врахування територіального чинника для забезпечення збалансованого розвитку сільських територій та самодостатності об’єднаних територіальних громад. Запропоновано реалізацію інтегрованого поєднання на рівні адміністративного району територіальної. секторальної та управлінської складових державної регіональної політики щодо розвитку сільських територій. Інноваційним інструментом управління розвитком сільських територій визначено комплексну середньострокову програму модернізації сільських територій адміністративного району. Викладено засади формування, зміст та механізм реалізації такої програми. Висвітлено механізм та переваги пріоритетного запровадження планувально-просторового обґрунтування комплексного розвитку сільських територій при реалізації запропонованої програми.
сільська територія, модернізація сільських територій, механізми модернізації, децентралізація
Розглянуто наукові підходи до визначення ролі кооперації у розвитку аграрного сектора України. Розкрито специфіку та засади світової кооперативної політики щодо сприяння розвитку кооперативів. Висвітлено особливості та недоліки становлення законодавчої бази України в сфері розвитку сільськогосподарської кооперації. Розкрито національну специфіку функціонування виробничих та обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів. Виявлено деструктивні чинники у сфері діяльності виробничих сільськогосподарських кооперативів. Доведено наявність системних протиріч сучасного законодавства України щодо обмежень легітимізації правового статусу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, як неприбуткових організацій. Визначено, що виявлені недоліки є чинником подальшої стагнації кооперації в сільській місцевості, занепаду сільськогосподарських кооперативів, як бази формування соціального капіталу сільської території та її комплексного розвитку. Окреслено підходи до системного державного врегулювання політики децентралізованого стимулювання та сприяння розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні.
кооперація, розвиток сільськогосподарської кооперації, сільськогосподарські кооперативи, особливості державного регулювання