Електронні видання

Успішність Європейського зеленого курсу (далі – ЄЗК) як базової політики розвитку країн ЄС залежить від ефективного залучення до її втілення всіх зацікавлених сторін. Органи місцевого самоврядування (далі – ОМС) займають особливе місце в цьому процесі: по-перше, вони виконують роль «сполучної ланки» між державою, регіональною владою, бізнесом і громадським сектором; по-друге, саме на рівень громад та регіонів припадає основне навантаження щодо впровадження заходів «зеленого» переходу (70% заходів з пом’якшення наслідків зміни клімату та 90% з адаптації до цих змін). Тому в ЄС ведеться постійний аналіз обізнаності представників органів місцевого самоврядування зі змістом і комплексністю політики, готовності впроваджувати її на практиці, усвідомлення додаткової ролі посередника між державою та іншими стейкхолдерами.
В умовах євроінтеграційного руху України «зелений» перехід задекларовано як основу повоєнного відновлення країни і навіть більше – як засадничий орієнтир збереження стійкості регіонів і громад в умовах активної фази війни. Впровадження здійснюється за принципом «зверху вниз», коли держава виконує роль ініціатора процесу та суб’єкта, що задає напрям руху для інших зацікавлених сторін, а органи місцевого самоврядування є виконавцями поставлених перед ними завдань – тими, хто не ініціює зміну, а реагує на неї і впроваджує. З одного боку, це дещо обмежує і навіть спрощує завдання для громад у реалізації курсу, з другого – підвищує значення ефективної взаємодії між державою і місцевим самоврядуванням у питаннях організаційно-фінансового забезпечення, координації дій та інформаційного супроводу процесу.
Зважаючи на те, що процес «зеленого» переходу в Україні триває з 2020 року (з моменту направлення до Європейської Комісії позиційного документу), а його результативність у різних сферах є різною, актуалізується питання: як ОМС розуміють зміст цієї політики та наскільки вони інтегрують принципи «зеленого» переходу в управління громадами?
Аналітичну записку підготовлено у межах виконання НДР «Повоєнне відновлення економіки територіальних громад Західного макрорегіону на засадах "зеленого" переходу» (державний реєстраційний номер 0125U001327).  

«зелений» перехід, тенденції управління, територіальні громади, Західний макрорегіон, Україна 

У науково-аналітичній записці досліджено просторово-структурні трансформації соціально-економічного розвитку регіонів України в умовах повномасштабної війни та їх вплив на резильєнтність якості життя населення. Визначено ключові ризики, пов’язані з поглибленням територіальної нерівності економічних можливостей і фінансової спроможності територій, зміною просторового розміщення населення, житловою нестабільністю, структурною вразливістю регіональних економік, нерівністю доступу до базових соціальних послуг, порушенням функціональної зв’язності та безпеково-екологічними обмеженнями розвитку територій. Обґрунтовано просторово-структурні домінанти регулювання соціально-економічних змін, спрямовані на підвищення адаптивності та відновлюваності регіонів. Запропоновано практичні рекомендації органам державної влади та місцевого самоврядування щодо їх інтеграції у механізми регіональної політики, стратегічного, просторового та інвестиційного планування.  

просторово-структурні домінанти, регулювання, соціально-економічні зміни, регіони, Україна, якість життя населення, резильєнтність, зовнішні загрози 

У науково-аналітичній записці проаналізовано практичні аспекти впровадження реформи управління публічними інвестиціями в Україні на рівні територіальних громад у перехідний період. Увагу зосереджено на функціонуванні основних інструментів системи – середньострокових планів пріоритетних публічних інвестицій (СПІ) та єдиних проєктних портфелів (ЄПП), а також на їх взаємозв’язку із системою стратегічного планування та бюджетним процесом.
Встановлено, що впровадження нової моделі супроводжується підвищенням вимог до інституційної спроможності органів місцевого самоврядування. Станом на початок 2026 року 70,2% територіальних громад затвердили СПІ, однак лише 58,3% сформували ЄПП, що свідчить про складність переходу від етапу планування до етапу формування та погодження конкретних інвестиційних проєктів. Як результат 41,3% громад залишаються поза системою публічного інвестування або перебувають на початкових етапах інтеграції до неї.
Аналіз показав, що СПІ виконують не лише функцію середньострокового планування, а й є інструментом «м’якої» вертикальної координації інвестиційної політики між державою та громадами. Водночас у процесі їх формування прослідковується диференціація доступу до інвестиційних ресурсів: сільські громади переважно визначають обмежену кількість напрямів, що звужує їхні можливості участі у залученні фінансування.
Виявлено, що стратегічні пріоритети частково трансформуються у проєктні рішення: повне покриття напрямів СПІ проєктами ЄПП забезпечено у 29% громад. В розрізі сфер переважають інвестиційні проєкти у секторах освіти, муніципальної інфраструктури, транспорту та охорони здоров’я. Такий підхід відображає орієнтацію громад на забезпечення базових публічних послуг, натомість проєкти економічного розвитку представлені обмежено, попри значну задекларовану фінансову потребу. Доведено, що у практиці громад зберігається інфраструктурна (об’єктно-орієнтована) логіка публічного інвестування: близько 69,3% проєктів пов’язані з будівництвом, реконструкцією або капітальним ремонтом.
Узагальнено, що впровадження реформи призвело до формування багаторівневої моделі управління публічними інвестиціями, однак у перехідний період між її елементами зберігається неповна узгодженість. Подальший розвиток системи потребує посилення інституційної спроможності громад, удосконалення процедур та забезпечення більш тісної інтеграції стратегічного, проєктного і бюджетного рівнів управління публічними інвестиціями.  

управління публічними інвестиціями, територіальні громади, практики впровадження, інституційні виклики 

Науково-аналітична записка присвячена дослідженню трансформації моделі фінансування професійної освіти в Україні в умовах децентралізації публічного управління, структурних змін на ринку праці та викликів воєнного і післявоєнного розвитку економіки. У записці проаналізовано інституційні зміни у фінансовому забезпеченні системи професійної освіти, зокрема перерозподіл фінансових повноважень між рівнями бюджетної системи, зростання ролі місцевих бюджетів у фінансуванні закладів професійної освіти та впровадження нових підходів до управління фінансовими ресурсами.
Показано, що сучасна система фінансування професійної освіти характеризується інерційною структурою видатків, домінуванням поточних витрат, недостатньою інвестиційною складовою розвитку матеріально-технічної бази та обмеженою участю бізнесу у фінансуванні підготовки кадрів. Водночас прийняття Закону України «Про професійну освіту» (2025) створює передумови для переходу до більш гнучкої моделі фінансування, орієнтованої на результативність діяльності закладів освіти, інтеграцію з ринком праці та диверсифікацію джерел фінансових ресурсів.
Основний акцент дослідження зроблено на формуванні рекомендацій щодо вдосконалення фінансової політики у сфері професійної освіти. Зокрема обґрунтовано необхідність підвищення прозорості структури фінансування системи професійної освіти, удосконалення формульної моделі розподілу бюджетних ресурсів з урахуванням регіональних і воєнних чинників, посилення інвестиційної складової фінансування та формування інституційної моделі співфінансування підготовки кадрів за участі бізнесу. Окрему увагу приділено необхідності інтеграції прогнозних потреб ринку праці у механізми фінансування системи професійної освіти.
Реалізація запропонованих рекомендацій сприятиме формуванню більш збалансованої багатоканальної моделі фінансування професійної освіти, підвищенню ефективності використання фінансових ресурсів, модернізації матеріально-технічної бази закладів освіти та зміцненню зв’язку системи підготовки робітничих кадрів з потребами економічного розвитку і післявоєнного відновлення України.  

професійна освіта, фінансування, децентралізація, змішана модель розвитку, Україна 

У записці розглядаються інституційні виклики інтеграції стратегічного планування та системи управління публічними інвестиціями в Україні в умовах впровадження реформи управління публічними інвестиціями. Проаналізовано нормативно-правову базу та практику формування середньострокових планів публічних інвестицій і єдиних портфелів публічних інвестицій на регіональному та місцевому рівнях. Зазначено, що швидке впровадження реформи та недостатня узгодженість процесів і процедур стратегічного планування та публічного інвестування спричиняють до існування паралельних систем управління розвитком територій, коли стратегічне планування і публічне інвестування функціонують відокремлено одне від одного. Це формує ризики зниження ефективності використання бюджетних ресурсів та обмежує можливості реалізації стратегічних пріоритетів розвитку регіонів і територіальних громад.
У записці обґрунтовано необхідність інституційної інтеграції стратегічного планування та управління публічними інвестиціями за принципом «стратегія > інвестиції > результати розвитку». Запропоновано комплекс рекомендацій, спрямованих на посилення ролі стратегічних документів у формуванні інвестиційних портфелів, розширення структури публічних інвестиційних проєктів через врахування інституційної («м’якої») складової, впровадження механізмів фінансування інтегрованих територіальних інвестицій та узгодження часових горизонтів стратегічного й інвестиційного планування. Реалізація запропонованих підходів дозволить підвищити ефективність використання публічних ресурсів, забезпечити кращу координацію між рівнями врядування та наблизити систему управління регіональним розвитком України до практик територіально орієнтованої політики Європейського Союзу. 

стратегічне планування, управління публічними інвестиціями, стратегії розвитку, інвестиційні рішення 

Обґрунтовано стратегічну роль впровадження інструментів е-врядуванняв систему регіонального управління та його позитивний вплив на підвищення якості процесів регулювання соціально-економічного розвитку регіонів(підвищення прозорості та підзвітності органів влади, покращення комунікацій між владою, бізнесом і населенням та забезпечення соціальної інклюзії). Запропоновано методику моніторингу стану впровадження е-врядування у регіонах України та проведено її апробацію. Виявлено наявні проблеми за трьома блоками оцінювання (цифрова публічна готовність, зрілість е-послуг, цифрова присутність регіонів на національному рівні). Представлено пропозиції щодо удосконалення процесу впровадження е-врядування на регіональному рівні.  

е-врядування, вдосконалення, Україна, регіон, аналіз стану впровадження, пропозиції розвитку 

Обґрунтовано визначальну роль бюджетного планування в реалізації реформи управління публічними інвестиціями (PIM) як ключового інструменту відновлення України та євроінтеграції. Проаналізовано інституційну та нормативну архітектуру реформи, окреслено її сильні сторони, виявлено системні проблеми імплементації, а саме: слабку синхронізацію стратегічного, інвестиційного та бюджетного планування, недостатню аналітичну якість підготовки проєктів і ризики формалізації процедур. Доведено, що бюджетне планування є системоутворювальним елементом PIM, який забезпечує зв’язок інвестиційних рішень зі стратегічними пріоритетами та фіскальною стійкістю. Запропоновано напрями вдосконалення, спрямовані на посилення аналітичної дисципліни, цифрової валідації та інституційної узгодженості, що дозволить перейти від процедурної відповідності до ефективного управління публічними інвестиціями.  

бюджетне планування, реформа публічного інвестування, регіональний розвиток, місцевий розвиток, проблеми, напрями вирішення 

Покращенню дієвості бюджетної політики, а відтак і зміцненню бюджетної стійкості громад в умовах надмірної невизначеності сприятиме підвищення прозорості та ефективності використання як міжнародної фінансової допомоги, так і публічних коштів; зміна механізму горизонтального вирівнювання податкоспроможності місцевих бюджетів; вдосконалення механізму адміністрування місцевих податків і зборів та посилення контролю за їх надходженнями. Неминучим є повернення до принципів фіскальної збалансованості та до відновлення доходної автономії місцевого самоврядування, адже без цього громади не зможуть відновлювати та відбудовувати території, стимулювати економіку, посилювати згуртованість та й зрештою, гарантувати якісні публічні послуги. На часі запровадження моделі багаторівневого врядування. Визначено орієнтири зміцнення бюджетної стійкості територіальних громад в умовах надмірної невизначеності, якими можуть бути: зміна механізму горизонтального вирівнювання податкоспроможності місцевих бюджетів; вдосконалення механізму адміністрування місцевих податків та зборів, посилення контролю за їх надходженнями; покращення ефективності використання активів, якими розпоряджаються громади та раціональне витрачання бюджетних коштів (покращення управління ресурсним потенціалом громади); розмежування повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за принципом субсидіарності; з метою посилення ролі бюджетної політики в забезпеченні місцевого економічного розвитку доречним буде планування прогнозів місцевих бюджетів та їх узгодження із стратегічними документами розвитку громад. 

інструменти, зміцнення бюджетної стійкості, територіальні громади, умови надмірної невизначеності, практичні рішення 

Досліджено реформу управління публічними інвестиціями в Україні з урахуванням умов розвитку вітчизняної економіки та досвіду країн ЄС. Проаналізовано наявну нормативно-правову базу. Виявлено ключові виклики, пов’язані з централізацією процедур, слабкою координацією між рівнями влади й обмеженими ресурсами громад. Обґрунтовано необхідність чіткого визначення критеріїв інвестиційних проєктів та розмежування їх за типами і масштабом. Аргументовано потребу переходу на результато-орієнтований підхід (RBM) у систему управління публічними інвестиціями. Наголошено на потребі інтеграції у процес багаторівневого управління, зокрема, залучення громадськості і бізнесу до процесу відбору проєктів для підвищення прозорості. Акцентовано на потребі створення стимулів для участі приватних інвесторів. Підкреслено ризики надмірної бюрократизації для фінансово та інституційно слабших громад. Розроблено рекомендації щодо поступового впровадження нової моделі з урахуванням економічної кризи та інституційних обмежень.  

реформа управління, публічні інвестиції, Україна, виклики, європейські орієнтири, рекомендації 

Виявлено ключові виклики, пов’язані з централізацією процедур, слабкою координацією між рівнями влади й обмеженими ресурсами громад. Обґрунтовано необхідність чіткого визначення критеріїв інвестиційних проєктів та розмежування їх за типами і масштабом. Аргументовано потребу переходу на результато-орієнтований підхід (RBM) у систему управління публічними інвестиціями. Наголошено на потребі інтеграції у процес багаторівневого управління, зокрема, залучення громадськості і бізнесу до процесу відбору проєктів для підвищення прозорості. Акцентовано на потребі створення стимулів для участі приватних інвесторів. Підкреслено ризики надмірної бюрократизації для фінансово та інституційно слабших громад. Розроблено рекомендації щодо поступового впровадження нової моделі з урахуванням економічної кризи та інституційних обмежень.  

трансформація системи управління, публічні інвестиції, виклики, перспективи, централізація, локальна участь