Зайцев Олександр Павлович

Доктор економічних наук, професор.

Народився 2 жовтня 1928 р. у смт Пихтеник Верховажського району Вологодської області. Помер 10 грудня 2002 р. у віці 74 роки.

Закінчив у 1950 р. з відзнакою Московський фінансовий інститут за спеціальністю «Фінанси та кредит» та отримав кваліфікацію економіст.

У 1950-1953 рр. навчався в аспірантурі Московського фінансового інституту. У 1954 р. захистив дисертацію та отримав ступінь кандидата економічних наук. У 1969 р. захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора економічних наук на тему «Принцип матеріальної зацікавленості і економічне стимулювання соціалістичного виробництва». У 1970 р. отримав вчене звання професора.

Працював на посадах: з 1953 по 1964 рр. – доцент Львівського торгово-економічного інституту; з 1964 по 1970 рр. – завідувач відділу наукової організації праці Львівського відділення Інституту економіки АН УРСР; з 1970 по 1975 рр. – керівник Львівського відділення Інституту економіки АН УРСР; з березня 1976 р. – старший науковий співробітник відділу проблем вдосконалення морських економічних зв’язків Одеського відділення Інституту економіки АН УРСР; З 3 жовтня 1977 р. – завідувач відділу економічних проблем науково-технічного прогресу в освоєнні моря; з 1982 р. – завідувач відділу економіки, організації управління і планування промислового виробництва; з 1989 по 2000 р. – провідний науковий співробітник відділу ринкових механізмів і структур Одеського відділення Інституту економіки АН УРСР (з 1991 р. – Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України); з 2000 по 2002 р. – провідний науковий співробітник відділу ринкових механізмів і структур за контрактом.

Напрями наукових досліджень: господарський розрахунок, банківська справа, стабілізація економічного та фінансового стану на державному та регіональному рівнях; проблеми економічного стимулювання соціалістичного виробництва; розробка та впровадження заходів та методів наукової організації праці; проблеми теорії та практики управління соціалістичною економікою; проблеми підвищення ефективності науково-технічного прогресу.

Підготував понад 20 кандидатів і докторів наук.

Опублікував близько 120 наукових робіт, які зробили значний внесок як в економічну теорію, так і в господарську практику підвищення ефективності соціалістичного господарського механізму. Найбільш фундаментальні монографії цих напрямів: «Финансы и экономическое стимулирование ироизводства» (1965); «Экономика и окружающая середа: взаимодействие и управление» (1979); «Механизм социалистического хозяйствования: методы, критерии, ефективность» (1982); «Механизм социалистического хозяйствования (социально-экономические проблемы совершенствования)» (1986).